Після невдачі Авраама в символічному приношенні Бог наказав йому принести «в цілопалення» свого єдиного сина Ісаака. Таким чином Бог відкрив новий промисел із метою відновлення шляхом тангам невдачі Авраама.
Авраам підкорився вказівкам Бога і приніс у жертву свого улюбленого сина Ісаака, який народився в Авраама на старості літ. Віддаючи цю вказівку, Бог йшов на серйозний ризик безпрецедентний за всю історію. Яке б рішення Авраам не прийняв, підкорився б він вказівці чи ні, це рішення стало б умовою, що представляє небеса і землю; від нього залежала доля всього, що відбувається на небесах і землі, а також доля мільйонів майбутніх життів. Хоча Авраам не здогадувався про важливість моменту, коли він отримав цю вказівку, він зробив щиру спробу покласти на вівтар свого сина Ісаака і принести його в жертву.
Уявіть собі, що відбувалося в душі Авраама, коли він тримав ніж над своїм улюбленим сином, щоб убити його! Його душа буквально вийшла за межі реальності. Хто міг визнати таку віру в ті часи? Роблячи те, що Бог очікував від нього в той найсерйозніший, ризикований момент, Авраам своїм безстрашним вчинком довів, що і він, і його сім’я належали Небесам.
Ось про що молився Авраам, приносячи в жертву Ісаака: «Хоч Ісаак мій син, він належить Тобі. Тому я приношу його в жертву для Тебе». Усе інше для нього не мало жодного значення.
Ніхто не може з упевненістю сказати, скільки років було Ісааку під час жертвоприношення. Але зважаючи на те, що він ніс дрова для цілопалення і, не побачивши ягняти для приношення, із занепокоєнням спитав батька про те, ясно, що він був достатньо дорослим, аби зрозуміти наміри батька. Можна зробити висновок, що Ісаак прийняв волю свого батька, хоча й знав про те, що той готувався принести його в жертву.
Якщо б Ісаак, який був достатньо дорослим, щоб розрізнити волю батька, чинив опір спробі Авраама принести його в жертву, Бог певно не прийняв би це приношення. Та насправді спільна відданість як Авраама, так і Ісаака забезпечила успіх приношення, унаслідок чого вони відділилися від сатани. Роблячи приношення, Авраам та Ісаак пройшли через процес смерті та відродження. У результаті було виконано два моменти. По-перше, Авраам зміг відокремитися від сатани, який вторгнувся в нього внаслідок помилки в символічному приношенні, відновив шляхом тангам положення, яке займав до своєї помилки, і передав свою провіденційну місію Ісааку. По-друге, виконуючи Божу волю, Ісаак проявив слухняність і покору. Тому він успадкував божественну місію від Авраама і отримав право принести символічну жертву.
Як Авраам приносив у жертву Ісаака? Він робив це з абсолютною вірою. За Божим наказом, він був близький до того, щоб убити свого єдиного сина і принести його в цілопалення. У цей момент Бог озвався до Авраама й велів не вбивати хлопця: «…бо тепер Я довідався, що ти богобоязний, і не пожалів для Мене сина свого, єдиного свого».
Шімджон Авраама, який палав бажанням виконати Божу волю, і дії, поєднані з абсолютною вірою, слухняністю й відданістю, підняли його на положення, яке він мав зайняти після вбивства Ісаака. Таким чином він повністю відокремив Ісаака від сатани. Бог наказав Аврааму не вбивати Ісаака, оскільки останній, звільнений від пут сатани, вже перебував на стороні Бога. Нам також слід зрозуміти, що коли Бог сказав: «…тепер Я довідався…», Він проявив і докір Аврааму за попередню невдачу в символічному приношенні, і радість із приводу успішного принесення в жертву Ісаака. Таким чином, завдяки успіху Авраама в момент принесення Ісаака в жертву, провидіння відновлення в сім’ї Авраама могло бути продовжене Ісааком.
Виконуючи Божу волю, ми повинні бути готові відмовитися від нашого «Ісаака», того, що є для нас найдорожчим, але що може перешкодити досягненню більшої мети.