Каяття

Людям необхідно визнавати помилки. Якщо ми будемо чесно визнавати свої помилки, це допоможе нам розвиватися. Не пройшовши цей процес, ми не зможемо розвинути свої чесноти.

Не кайтеся поодинці! Висловлюйте своє каяття вголос, перед вашими близькими – батьками або вчителями. Таким чином вам потрібно пройти шлях, на якому ваші близькі підтримають вас і об’єднаються з вами.

Якщо дитина образить батьків або заподіє їм біль, вона має зі сльозами просити вибачення, щоб батьки пробачили її. У якій би країні ви не жили, за злочин людина має бути покарана, а покарання, чи то біль, чи то тілесні обмеження, змушує нас страждати. У чому мета покарання? У каятті.

Коли ви каєтеся, ви повинні плакати. Нехай ці сльози заподіють вам біль. Ваше каяття несправжнє, якщо ви не відчуваєте більше болю через власні помилки та гріхи, ніж якби вас покарали.

Є два види сліз. Ми плачемо, щоб отримати прощення, або, щоб врятувати інших людей і допомогти їм покаятися. Ви повинні плакати й з тієї, й з іншої причини. Лише тоді ваше каяття буде повним.

Справжнє каяття вимагає від нас змінити поведінку.

Батьківська любов завжди прагне віддавати. Навіть якщо дитина робить помилки та не слухає батьків, якщо вони продовжуватимуть любити її ще сильніше, ніж раніше, вона відчує каяття. Якщо ж батько дорікатиме дитині, вимовлятиме їй: “Ти не цінуєш мою любов, хоча я стільки вкладався, стільки гнув спину заради тебе!” – і підкріплювати слова ударами палиці, після трьох таких прочуханів дитина збере речі та втече з дому. Але якщо батько розплачеться перед дитиною, скаже їй: “Усі твої проблеми через те, що я недостатньо тебе любив. Це я винен у тому, що не любив тебе сильніше” – і оточить її ще більшою любов’ю, серце дитини розтане, і вона повернеться до батьків. Сильніша любов має здатність вбирати в себе слабшу.