Суб’єктна свідомість

З дорослішанням людина починає займати позицію суб’єкта. У сім’ї, наприклад, батьки є суб’єктами для своїх дітей, у школі вчителі є суб’єктами для своїх учнів, у компанії керівник є суб’єктом для підлеглих, для народу суб’єктом є уряд.

Ментальне відношення, яке суб’єкт повинен мати до об’єкта, є суб’єктною свідомістю, воно включає участь у житті об’єкта і любов щодо нього.

Відчуження людей, яке є сьогодні серйозною проблемою, походить від того, що суб’єкти не відчувають співчуття до своїх об’єктів. Відсутність співчуття означає, що суб’єкт не відчуває відповідальності за об’єкт. У таких умовах об’єкт перестає довіряти суб’єкту і не підпорядковується йому. Тому суб’єкт не повинен нехтувати об’єктом.

Зазвичай управління шляхом застосування наказних методів сприймається як прояв свідомості суб’єкта, але насправді це не так. Бути суб’єктом означає любити об’єкт. Але буває й навпаки, деякі керівники завжди поблажливі до своїх підлеглих, і тому їм важко завоювати авторитет.

Якщо лідер не має авторитету, підлеглі не сприйматимуть його серйозно. Тому суб’єкт має завойовувати авторитет і водночас любити об’єкт. Це означає, що любов має не тільки лагідну сторону, подібну до весни, але й сувору, подібну до зими. Любов може виражатися по-різному, залежно від часу та конкретних обставин.

Тепер розглянемо позицію суб’єкта, яку люди займають стосовно світу природи. Коли людина успадковує Серце Творця, вона може панувати над світом творіння, виявляючи свою здатність до творчості на основі любові.

У відносинах між Небесним Батьком та людиною Творець є суб’єктом і віддає любов, а людина, є об’єктом, повертає красу. Чоловік – суб’єкт, віддає любов, а жінка – об’єкт, повертає красу. У світі природи людина – суб’єкт, віддає любов всьому творінню – об’єкту, яке повертає йому красу. Коли суб’єкт та об’єкт створюють повну гармонійну єдність, суб’єкт може діяти як об’єкт, а об’єкт – як суб’єкт.