5.1. Значення свободи з точки зору Принципу
자유(自由)에 대한 원리적인 성격을 논할 때, 첫째로 우리는 원리(原理)를 벗어난 자유는 없다고 하는 사실을 알아야 한다. 그리고 자유라고 하는 것은 자유의지(自由意志)와 그에 따르는 자유행동(自由行動)을 일괄하여 표현한 말이다. 전자와 후자는 성상(性相)과 형상(形狀)과의 관계와 같아서, 이것이 합하여서만 완전한 자유가 성립된다. 그러므로 자유의지가 없는 자유행동은 있을 수 없는 것이며, 자유행동이 따르지 않는 자유의지도 완전한 것이 될 수는 없는 것이다. 자유행동은 자유의지로 인하여 나타나는 것이며, 자유의지는 곧 마음의 발로인 것이다. 그런데 창조본연(創造本然)의 인간에 있어서는 하나님의 말씀, 곧 원리를 벗어나서 그 마음이 움직일 수 없기 때문에, 원리를 벗어난 자유의지나 그로 인한 자유행동은 있을 수 없는 것이다. 그러므로 창조본연의 인간에 있어서는 원리를 벗어난 자유란 있을 수 없는 것이다.
Якщо розглядати свободу через призму Принципу, то можна виявити, що вона характеризується трьома основними моментами. По-перше, не існує свободи за межами Принципу. Свобода характеризується свободою волі, а також свободою дій, що нею породжуються. Одна з одною вони перебувають у стосунках сонсан і хьонсан, і повна свобода можлива лише за наявності цих двох складових. Відповідно, там, де немає свободи волі, немає і свободи дій. І навпаки, свобода волі не може бути повністю втілена, якщо не супроводжується свободою дій. Душа людини породжує свободу волі, яка потім проявляється через свободу дій. Душа первозданної людини не може існувати за межами Принципу, тобто Слова Бога. Таким чином, за межами Принципу неможливі ні свобода волі, ні, звичайно, свобода дій. Очевидно, що свобода первозданної людини ніколи не відхиляється від Принципу.
둘째로, 책임(責任) 없는 자유는 없다. 원리에 의하여 창조된 인간은 그 자신의 자유의지로써 그의 책임분담(責任分擔)을 완수함으로써만 완성된다(전편 제1장 제5절 Ⅱ 2). 따라서 창조목적(創造目的)을 추구하여 나아가는 인간은 항상 자유의지로써 자기의 책임을 행하려 하기 때문에 책임 없는 자유는 있을 수 없는 것이다.
По-друге, немає свободи без відповідальності. Створена за Принципом людина може досягти досконалості, лише виконавши завдяки свободі волі покладену на неї частку відповідальності (Творення 5.2.2). Отже, прагнучи втілити мету творення, людина невпинно намагається через свободу волі виконати свою відповідальність. Звідси випливає, що не буває свободи без відповідальності.
셋째로, 실적(實績) 없는 자유는 없다. 인간이 자유로써 자신의 책임분담을 완수하려는 목적은, 창조목적을 완성하여서 하나님을 기쁘시게 해 드릴 수 있는 실적을 세우려는 데 있는 것이다. 따라서 자유는 항상 실적을 추구하게 되는 것이므로 실적 없는 자유는 있을 수 없는 것이다.
По-третє, немає свободи без досягнення результату. Маючи свободу, людина прагне виконати свою частку відповідальності, щоб утілити мету творення і досягти результатів, які принесуть радість Богу. Свобода завжди має на меті досягнення конкретного результату. Іншими словами, не буває свободи без результату.
5.2. Свобода та гріхопадіння людини
위에서 상술(詳述)한 바와 같이, 자유(自由)는 원리를 벗어나서는 있을 수 없다. 따라서 자유는 스스로의 창조원리적인 책임을 지게 되며, 또 하나님을 기쁘시게 해 드리는 실적을 추구하는 것이므로, 자유의지(自由意志)에 의한 자유행동은 선(善)의 결과만을 가져오게 되는 것이다. 그렇기 때문에 인간은 자유로 인하여서 타락될 수는 없다. 그러므로 고린도후서 3장 17절에 주의 영이 계신 곳에는 자유함이 있느니라고 말씀하신 것이다. 우리는 이러한 자유를 본심(本心)의 자유라고 한다.
Отже, свобода не може існувати за межами Принципу. Тому свобода супроводжується відповідальністю, якою людина наділяється відповідно до принципу творення, і своєю метою має досягнення результатів, які приносять радість Богу. Результатом свободи дій, які виконуються згідно зі свободою волі, може бути лише добро. Тому свобода не могла спричинити гріхопадіння людини. У Біблії сказано: «…де Дух Господній, там воля» (2 Кор. 3:17). Таку свободу ми називаємо свободою первозданної душі.
아담과 해와가 하나님으로부터 선악과(善惡果)를 따먹지 말라는 권고를 받은 이상, 그들은 마땅히 하나님의 간섭이 없이 오직 본심의 자유에 의하여 그 명령을 지켜야 할 것이었다. 그러므로 해와가 원리를 탈선하려 하였을 때, 원리적인 책임과 실적을 추구하는 그의 본심의 자유는 그에게 불안과 공포심을 일으키게 하여 원리를 탈선하지 못하도록 작용하였다. 또 타락된 후에 있어서도 이 본심의 자유는 하나님 앞으로 돌아가도록 작용하였던 것이다. 따라서 인간은 이러한 작용을 하는 본심의 자유로 인하여서 타락될 수는 없다. 인간의 타락은 어디까지나 그의 본심의 자유가 지향하는 힘보다도 더 강한 비원리적(非原理的)인 사랑의 힘으로 말미암아 그 자유가 구속되었던 데 기인한다.
Отримавши від Бога заповідь не їсти плід із дерева пізнання добра і зла, Адам і Єва повинні були дотримуватися її, керуючись свободою своєї первозданної душі, — без утручання Бога. У момент, коли Єва була близько до того, щоб зійти зі шляху Принципу, свобода її первозданної душі намагалася завадити їй зійти з правильного шляху, викликавши відчуття внутрішнього неспокою і страху. Свобода первозданної душі продовжувала діяти й після гріхопадіння, спонукаючи людину повернутися до Бога. Отже, свобода первозданної душі не могла зумовити гріхопадіння. Навпаки, гріхопадіння відбулося тому, що свобода первозданної душі приглушилася більш потужною силою любові не за Принципом.
결국 인간은 타락(墮落)으로 인하여 자유를 잃어버리게 된 것이다. 그러나 타락한 인간에게도 이 자유를 추구하는 본성(本性)만은 그대로 남아 있기 때문에, 하나님은 그 자유를 복귀하는 섭리를 하실 수 있는 것이다. 역사가 흐를수록 인간이 자기의 생명을 희생시켜 가면서까지 자유를 찾으려는 심정이 고조되어 가는 것은, 인간이 사탄으로 인하여 잃어버렸던 이 자유를 복귀해 나아가고 있는 증거인 것이다. 그러므로 인간이 자유를 찾는 목적은, 자유의지에 의한 자유행동으로 원리적인 책임과 실적을 세워서 창조목적(創造目的)을 완성하려는 데 있는 것이다.
Саме через гріхопадіння люди втратили свободу. Однак навіть у грішних людей збереглася первісна природа, яка прагне свободи, і це дає можливість Богу здійснювати провидіння, спрямоване на відновлення свободи людини. Історія свідчить, що з плином часу люди дедалі відчайдушніше прагнули свободи і навіть ризикували заради неї власним життям. Це доводить, що людство йде шляхом відновлення втраченої через сатану свободи. Людство прагне свободи, оскільки саме свобода волі повинна допомогти людям упоратися зі своєю відповідальністю, даною їм згідно з Принципом, і досягти результатів, які приносять радість Богу. Тільки за таких умов вони зможуть утілити мету творення.
5.3. Свобода, гріхопадіння та відновлення
천사(天使)는 인간을 시종(侍從)하도록 창조되었다. 따라서 인간이 천사를 대하는 것은 어디까지나 인간의 자유에 속한 문제인 것이다. 그런데 천사에게 유혹을 당하던 때의 해와는 아직도 지적으로나 심정적으로나 미완성기(未完成期)에 있었다. 따라서 해와가 천사의 유혹에 의하여 지적으로 미혹되고 심정적으로 혼돈되어 유인을 당하게 되었을 때에, 그는 책임과 실적을 추구하는 본심의 자유로 말미암아 일어나는 불안을 느꼈으나, 보다 더 큰 천사와의 사랑의 힘에 의하여 타락선(墮落線)을 넘고 말았다.
Ангели були створені, щоб служити людям, і людина була вільна обирати, як їй поводитися з ними. Однак у той час, коли ангел почав спокушати Єву, її серце та інтелект ще не були досконалими, і вона втратила ясність думок та відчуттів. Хоча свобода первозданної душі, яка прагне виконати відповідальність і досягти результатів, викликала в неї відчуття неспокою, сила любові в стосунках з ангелом виявилася більшою, і Єва, переступивши межу дозволеного, вчинила гріхопадіння.
해와가 아무리 천사를 자유로이 대하였다 하더라도, 따먹지 말라 하신 하나님의 계명만을 믿고 천사의 유혹의 말에 상대하지 않았더라면, 천사와의 비원리적인 사랑의 힘은 발동할 수 없었을 것이므로 그는 결코 타락하지 않았을 것이었다. 그러므로 자유가 해와로 하여금 천사를 상대하게 하여 타락선까지 끌고 나갔던 것은 사실이지만, 타락선을 넘게 한 것은 어디까지나 자유가 아니고 비원리적인 사랑의 힘이었던 것이다.
Як би вільно Єва не поводилася з ангелом, якби вона, непохитно зберігаючи віру в Божу заповідь, не відповіла на його спокусливі слова, сила любові не за Принципом у стосунках з ангелом ніколи не виникла б і гріхопадіння не відбулося б. Незважаючи на те, що свобода не перешкоджала Єві спілкуватися з ангелом і підвела її до межі гріхопадіння, переступити цю межу Єву змусила не свобода, а сила любові не за Принципом.
인간은 천사에 대해서도 자유로써 대하도록 창조되었기 때문에, 해와가 누시엘을 대하게 되어 그와 상대기준(相對基準)을 조성함으로써 수수작용(授受作用)을 하게 되었을 때, 그 비원리적인 사랑의 힘으로 말미암아 그들은 타락하였던 것이다. 그러나 이와 반대로 타락인간도 자유로써 하나님의 상대적인 입장에 설 수 있기 때문에, 진리(眞理)의 말씀을 따라 하나님과 상대기준을 조성하여 수수작용을 하게 되면, 그 원리적인 사랑의 힘으로 말미암아 창조본성(創造本性)을 복귀할 수 있는 것이다. 위에서도 언급한 바와 같이 인간이 본성적으로 자유를 부르짖게 되는 것은, 이와 같이 하여서 창조본성을 복귀하려는 본심의 자유의 지향성이 있기 때문인 것이다.
Оскільки Єва була наділена свободою і могла безперешкодно будувати стосунки з ангелами, для неї було цілком природно спілкуватися з Люцифером. Коли вони створили умову для взаємодії (상대기준, сандекіджун) і вступили в дію віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон), виникла сила любові не за Принципом, яка й призвела до гріхопадіння. Та можливе і зворотне. Маючи свободу, грішна людина може стати в положення взаємодії з Богом: якщо вона, дотримуючись Слова істини, створить умову для взаємодії із Богом і вступить у дію віддавання та приймання із Ним, то сила любові за Принципом відродить її первозданну природу. Людина природно прагне свободи, бо до цього її направляє свобода первозданної душі, яка намагається відновити її первозданну природу.
인간은 타락으로 말미암아 무지에 떨어져 하나님을 모르게 됨에 따라서 그의 심정도 모르게 되었다. 그러므로 인간의 의지는 이 무지로 말미암아 하나님이 기뻐하시는 방향을 취할 수 없게 되었던 것이다. 그러나 타락인간에 있어서는 복귀섭리(復歸攝理)의 시대적인 혜택에 의하여 신령(내적인 知)과 진리(외적인 知)가 밝혀짐에 따라 창조목적을 지향하는 본심의 자유를 찾으려는 심정도 복귀되어 왔고, 그에 따라서 하나님에 대한 심정(心情)도 점차로 복귀되어 그 뜻대로 살려는 의지도 높아 가는 것이다.
У результаті гріхопадіння люди втратили знання про Бога і перестали відчувати Його Шімджон, унаслідок чого воля людей виявилася нездатною направляти їх до досягнення цілей, які приносять радість Богу. У міру того як Бог відкривав грішному людству «дух та істину» (Іван. 4:23) у відповідності до переваг тієї чи іншої епохи в провидінні відновлення, відновлювалося й прагнення шімджон людини до свободи первозданної душі, яка направляє її до мети творення. Одночасно відбувалося відновлення стосунків любові з Богом, що посилювало бажання людини жити у відповідності до Божої волі.
또 그들은 이와 같이 자유를 복귀코자 하는 의지가 고조됨에 따라서, 이를 실현할 수 있는 사회 환경을 요구하지 않을 수 없는 것이다. 그러나 그 시대의 환경이 자유를 찾는 그 시대의 인간들의 욕망을 충족시킬 수 없을 때 필연적으로 사회혁명(社會革命)이 일어나게 마련이다. 18세기에 있었던 불란서혁명(佛蘭西革命)은 그 대표적인 예이지만, 이러한 혁명은 결국 창조본연(創造本然)의 자유가 완전히 복귀될 때까지 계속되지 않을 수 없는 것이다.
Відповідно до того, як зростає прагнення людини до свободи, ростуть і її вимоги до соціального середовища, адже воно повинне сприяти втіленню цього бажання. Коли ситуація, що склалася в певну епоху, перестає відповідати волелюбним бажанням людей, які живуть у цю епоху, неминучі соціальні революції. Як приклад можна навести Велику французьку революцію XVIII століття. Революції будуть відбуватися до того часу, доки не буде остаточно відновлена первозданна свобода.