1.1. Мета пришестя Ісуса як Месії
예수님이 메시아로 강림(降臨)하셨던 목적은 타락인간(墮落人間)을 완전히 구원(救援)하시려는 데 있었던 것이므로, 결국 복귀섭리(復歸攝理)의 목적을 이루시려는 데 있었던 것이다. 그러므로 예수님은 천국을 이루셔야 했던 것이며, 따라서 지상천국(地上天國)을 먼저 이루셔야 했었다. 이것은 예수님이 제자들에게 하늘에 계신 너희 아버지의 온전하심과 같이 너희도 온전하라(마 5 : 48)고 하신 말씀을 보아도 알 수 있다.
Метою, заради якої Ісус прийшов як Месія, було не що інше, як повне спасіння грішного людства, що означало втілення мети провидіння відновлення. Ісус прийшов, щоб створити Царство Небесне спочатку на землі. Ми можемо зрозуміти це з його слів, через які він звертається до учнів: «…будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Матв. 5:48).
창조원리(創造原理)에 의하면 창조목적(創造目的)을 완성한 인간은 하나님과 일체를 이루어 신성(神性)을 갖게 되므로 죄를 지을 수 없다. 따라서 그러한 인간은 창조목적을 두고 보면 하늘 아버지의 완전함같이 완전한 인간인 것이다. 그러므로 예수님이 제자들에게 하신 이 말씀은 바로 창조목적을 완성한 인간으로 복귀되어서 천국인(天國人)이 되라는 말씀이었다. 이와 같이 예수님은 타락인간을 천국인으로 복귀케 하여 지상천국을 이루시기 위하여 오셨기 때문에, 뜻이 하늘에서 이루어진 것같이 땅에서도 이루어지도록 기도하라고 말씀하셨고(마 6 : 10), 또 천국이 가까웠으니 회개하라고 외치셨던 것이다(마 4 : 17). 그래서 그의 앞길을 예비하러 왔던 세례 요한도 역시 천국이 가까웠다고 부르짖었던 것이다(마 3 : 2).
Відповідно до принципу творення, людина, яка втілила мету творення, не може вчинити гріх, оскільки вона перебуває в повній гармонії з Богом і наділена Божественною природою. З точки зору мети творення така людина досконала, як досконалий Небесний Батько. Ісус звертався до своїх учнів із такими словами з надією на те, що вони відновляться до положення людей, які втілили мету творення, — тих, хто зможе стати громадянами Царства Небесного. Отже, Ісус прийшов, щоб створити Царство Небесне на землі, відновивши грішних людей до положення громадян цього Царства. Саме тому він навчав своїх учнів молитися, звертаючись до Небесного Батька: «…нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі» (Матв. 6:10). Він також закликав людей до покаяння, кажучи, що наблизилося Царство Небесне (Матв. 4:17). З цієї ж причини Іван Хреститель, який прийшов приготувати шлях Господу, проголошував наближення Царства Небесного (Матв. 3:2).
그러면 창조목적을 완성한 인간으로 복귀되어 예수님이 하신 말씀대로 하늘 아버지의 완전함과 같이 완전하게 된 사람은 어떠한 사람일 것인가? 이러한 인간은 하나님과 일체가 되어 그의 심정(心情)을 체휼함으로써 신성(神性)을 갖게 되어 하나님과 불가분(不可分)의 생활을 하게 되는 것이다. 그리고 이러한 인간은 원죄(原罪)가 없으므로 다시 속죄(贖罪)할 필요가 없고, 따라서 구주(救主)가 필요 없게 되며, 타락인간에게 요구되는 기도나 신앙의 생활도 역시 필요 없게 된다. 그뿐 아니라 이러한 인간들에게는 원죄가 없으므로 그들은 원죄 없는 선(善)의 자손을 번식하게 되며, 따라서 그 자손들에게도 속죄를 위한 구주가 필요 없게 된다.
Якими будуть люди, коли вони втілять мету творення та стануть досконалими, як Небесний Отець? Досконалі люди перебуватимуть у повній єдності з Богом, сприймаючи переживання Його Шімджон, як свої власні. Вони матимуть Божественну природу, і все їхнє життя буде нерозривно пов’язане з Богом. Будучи вільними від первородного гріха, вони не потребуватимуть ані спокути, ані Спасителя, як не потребуватимуть молитви та життя у вірі, що необхідні грішним людям у їхніх пошуках Бога. Більше того, оскільки в них не буде первородного гріха, їхні діти народжуватимуться безгрішними та втілюватимуть у собі добро. Виходить, їм також не буде потрібен Спаситель, який би спокутав їхні гріхи.
1.2. Чи було завершене провидіння спасіння спокутою через розп’яття?
그러면 예수 그리스도의 십자가의 대속(代贖)으로 인하여 과연 복귀섭리(復歸攝理)의 목적이 완성되어 모든 성도들이 창조본성(創造本性)을 복귀함으로써 지상천국을 이루게 되었는가? 인류역사 이래 아무리 잘 믿는 성도라 할지라도 하나님의 심정을 체휼함으로써 신성을 갖게 되어 하나님과 일체불가분(一體不可分)의 생활을 한 사람은 하나도 없다. 따라서 속죄가 필요 없고 기도나 신앙생활을 하지 않아도 되는 성도는 하나도 없는 것이다. 사실상 바울같이 훌륭한 신앙자에게 있어서도 눈물겨운 기도와 신앙생활은 없을 수 없었던 것이다(롬 7 : 18∼25). 뿐만 아니라 아무리 잘 믿는 부모라 할지라도 구주의 대속함이 없이 천국 갈 수 있는 원죄 없는 자식을 낳을 수는 없는 것으로 보아, 우리는 그 부모가 여전히 자식에게 원죄를 유전하고 있다는 사실을 알 수 있는 것이다.
Чи втілилася мета провидіння відновлення з розп’яттям Ісуса, який спокутав гріхи людства? Якщо так, то тоді люди, які істинно вірують в Ісуса, повинні були б уже відновити свою первозданну природу та побудувати Царство Небесне на землі. Однак в усій історії християнства не знайшлося такого віруючого, який прожив би життя в повній єдності з Богом. Жодна людина не пережила в усій повноті того, що приховано в Шімджон Бога, ніхто не мав Божественної природи. Відповідно, не було ще жодного святого, який би не потребував спокути гріха, а також молитви й життя у вірі. Навіть апостол Павло, людина великої віри, повинен був присвятити себе без залишку релігійному служінню та вести життя, сповнене найглибших молитов (Рим. 7:18—25). Більше того, якими б глибоко віруючими не були батьки, їхні діти народжуються з первородним гріхом і не можуть увійти в Царство Небесне, доки Спаситель не спокутає їхній гріх. Отже, батьки продовжують передавати своїм дітям первородний гріх.
그러면 기독교 신도들의 이러한 신앙생활의 실상은 우리에게 무엇을 가르쳐 주고 있는가? 그것은 십자가에 의한 속죄(贖罪)가 우리의 원죄를 완전히 청산하지 못하였고, 따라서 인간의 창조본성을 완전히 복귀해 주지 못하였다는 사실을 단적으로 말해 주고 있는 것이다. 예수님은 이렇듯 십자가의 대속(代贖)으로써는 메시아로 강림하셨던 그의 목적을 완전히 이룰 수 없다는 것을 아셨기 때문에 재림(再臨)하실 것을 약속하셨던 것이다. 예수님은 지상천국을 복귀하시려는 뜻에 대한 하나님의 예정이 절대적이어서 변할 수 없는 것임을 아셨기 때문에 다시 오셔서 그 뜻을 완성하시려는 것이었다.
Чому може навчити нас така реальність життя у вірі, яке ведуть християни? Їхнє життя свідчить про те, що спасіння через розп’яття не позбавляє людину від первородного гріха і не приводить до остаточного відновлення її первозданної природи. Ісус, знаючи, що спокута через розп’яття не втілить до кінця мету його приходу як Месії, обіцяв прийти знову. Він розумів, що воля Бога, згідно з якою повинне бути створене Царство Небесне на землі, абсолютна та незмінна і що він має повернутися й виконати її до кінця.
그러면 십자가(十字架)의 희생은 전혀 무위(無爲)로 돌아간 것인가? 결코 그런 것은 아니다(요 3 : 16). 만일 그렇다면 오늘의 기독교(基督敎)의 역사는 있을 수 없는 것이다. 우리의 신앙생활의 체험으로 보아도 십자가 대속의 은사가 얼마나 큰 것인가 하는 것은 부인할 수 없다. 그러므로 십자가가 대속의 역사(役事)를 하고 있는 것도 사실이지만, 그것이 우리의 원죄까지 완전히 벗겨 줌으로써 죄를 지으려 하여도 지을 수 없는 창조본연(創造本然)의 인간으로 복귀시켜서 지상천국(地上天國)을 이루어 놓지 못하고 있는 것도 또한 사실이다.
Чи означає це, що його розп’яття на хресті ні до чого не привело? Аж ніяк ні (Іван. 3:16). Жертва Ісуса заклала основу для народження християнства та його історії, сповненої величі. Більше того, досвід життя у вірі кожного з нас — яскраве свідчення того, наскільки великою є дарована нам милість спокути через розп’яття. Отже, віра в те, що розп’яття може спокутувати наші гріхи, не є безпідставною. Але вірно також і те, що розп’яття не дало змоги створити Царство Небесне на землі, тому що не принесло людям звільнення від первородного гріха, не відновило їхню первозданну природу і не зробило їх нездатними грішити.
그렇다면 십자가로 인한 속죄의 한계는 어느 정도인가 하는 것이 문제가 되지 않을 수 없다. 이 문제가 해결되지 않는 한 현대 지성인들의 신앙을 교도(敎導)할 수는 없을 것이다. 그런데 이 문제를 해결하기 위하여는 먼저 예수 그리스도의 십자가의 죽음에 대한 문제를 밝히 알아야겠다.
Тоді виникає запитання: якою мірою люди можуть отримати спасіння завдяки розп’яттю Ісуса? Не відповівши на нього, ми не зможемо наставляти у вірі сучасних інтелектуально розвинених людей. Спочатку, однак, нам необхідно докладніше поговорити про смерть Ісуса на хресті.
1.3. Розп’яття Ісуса
우리는 먼저 성경상에 나타난 사도(使徒)들의 언행(言行)을 중심삼고 예수님의 십자가(十字架)의 죽음이 당연한 것이었던가 하는 것을 알아보기로 하자.
Чи була неминучою смерть Ісуса на хресті? Проаналізуймо спочатку слова та вчинки учнів Ісуса, які описані в Біблії.
사도들이 예수님의 죽음에 대하여 공통적으로 느낀 뚜렷한 하나의 정념(情念)이 있었으니, 그것은 그들이 예수님의 죽음을 억울하게 여김으로써 분개하고 서러워했다는 것이다. 그들은 예수님을 십자가에 내준 유대인들의 무지와 불신을 통분히 여겼으며, 그들의 행위를 패역무도(悖逆無道)한 것으로 여겨 저주하였다(행 7 : 51∼53). 그뿐 아니라 오늘에 이르기까지의 모든 기독교 신도들도 공통적으로 당시의 사도들과 같은 심정을 가지고 내려왔던 것이다. 만일 예수님의 죽음이 하나님의 예정에서 온 필연적인 결과였다면 사도들이 그의 죽음을 서러워하는 것은 피할 수 없는 인정이겠지만, 하나님의 예정대로 이루어진 그 섭리(攝理)의 결과에 대해서 그렇게도 분개하고 저주했을 리는 없는 것이다. 이것으로 보아 예수님은 온당치 않은 죽음의 길을 걸어가셨다는 것을 짐작할 수 있는 것이다.
З приводу його смерті всі вони мали одне чітке почуття: були вбиті горем та сповнені обурення, глибоко впевнені в тому, що розп’яття Ісуса — вища несправедливість. Степан, наприклад, у гніві називає іудейських вождів «зрадниками та убійниками», невіра та невігластво яких призвели до розп’яття його вчителя (Дії 7:51—53). Більше того, християни всіх часів загалом розділяли такі почуття учнів Ісуса. Якщо смерть Ісуса була визначеним наперед результатом подій і з його розп’яттям утілювалася Божа воля, то, незважаючи на весь біль утрати, який відчували його учні, чи були б вони настільки обуреними, як це було насправді? Їхня реакція на смерть Ісуса допомагає нам зрозуміти: те, що Ісус пішов шляхом хреста, — неправильно, і цього не повинно було бути.
다음에 우리는 하나님의 섭리로 보아서 예수님의 십자가의 죽음이 과연 하나님의 예정(豫定)에서 되어진 필연적인 결과였던가 하는 것을 알아보기로 하자.
Тепер розгляньмо питання про те, чи було розп’яття неминучим із точки зору Божого призначення.
하나님은 아브라함의 후손에서 이스라엘 선민을 부르시어 저들을 보호 육성하시고, 때로는 그들을 고난과 시련으로써 인도하셨다. 그리고 많은 선지자들을 그들에게 보내시어 위로하시며 장차 메시아를 보내실 것을 굳게 약속하셨던 것이다. 그리하여 그들로 하여금 성막(聖幕)과 성전(聖殿)을 지음으로써 메시아를 맞을 준비를 하게 하시고, 동방박사(東方博士), 시므온, 안나, 세례 요한 등을 보내시어 메시아의 탄생과 그의 현현을 널리 증거하셨던 것이다.
Бог призвав обраний народ Ізраїлю, нащадків Авраама. Він ростив їх, захищав та загартовував їхню віру, ведучи шляхом труднощів та випробувань. Він посилав їм пророків, які втішали їхні серця твердою обіцянкою, що одного разу пошле їм Месію. Готуючи людей до його приходу, Бог наказав їм побудувати скинію і пізніше — спорудити храм і, щоб свідчити про народження Месії, послав Ізраїлю мудреців зі Сходу, Семена, Анну, Івана Хрестителя тощо.
특히 세례 요한에 대해서는 그가 잉태(孕胎)될 때 천사(天使)가 나타나서 증거한 사실을 유대인들이 다 알고 있었고(눅 1 : 13), 그가 출생할 때에 되어진 기사(奇事)는 당시의 유대 성중(城中)을 크게 놀라게 하였다(눅 1 : 63∼66). 뿐만 아니라 광야에 있어서의 그의 수도생활(修道生活)은 모든 유대인들로 하여금 그가 메시아가 아닌가고 생각케 할 정도로 놀랄 만한 것이었다(눅 3 : 15). 하나님이 이렇듯 위대한 세례 요한까지 보내시어 예수님을 메시아로 증거하게 하셨던 것은, 두말할 것도 없이 유대인으로 하여금 예수님을 믿게 하기 위함이었던 것이다.
Якщо говорити, зокрема, про Івана Хрестителя, то багато іудеїв знали, що його зачаття було засвідчене ангелом (Лук. 1:13). Чудеса, що супроводжували його народження, сповнили подивом усю Іудею (Лук. 1:63—66), а його аскетичне життя в пустелі справляло таке велике враження, що багато в кого навіть з’являлося в душі питання, чи не був Іван самим Христом (Лук. 3:15). Неважко зрозуміти, що Бог послав свідчити про Ісуса Христа таку видатну людину, як Іван Хреститель, для того, щоб народу Іудеї було легше повірити в Ісуса.
이와 같이 하나님의 뜻이 어디까지나 이스라엘로 하여금 예수님을 메시아로 믿게 하려는 데 있었기 때문에, 하나님의 뜻대로 살아야 할 이스라엘은 그를 메시아로 믿어야만 했었다. 만일 저들이 하나님의 뜻대로 예수님을 메시아로 믿었더라면, 오랜 역사의 기간을 두고 고대해 왔던 그 메시아를 누가 십자가(十字架)에 내주었을 것인가? 이스라엘이 예수님을 십자가의 죽음길에 내준 것은 어디까지나 그들이 하나님의 뜻을 반(反)하여 예수님을 메시아로 믿지 못했기 때문이었다. 따라서 우리는 예수님께서 십자가의 죽음길을 가시기 위하여 오신 것이 아니었다는 것을 알아야 한다.
Очевидно, що Божа воля полягала в тому, щоб іудеї, які жили в той час, повірили в Ісуса як у Месію. Бог знову й знову вчив іудеїв дотримуватися Його волі, тому логічно було припустити, що вони приймуть Ісуса. Якби так і сталося в реальності, то хіба спало б їм на думку відправити на хрест Месію, якого вони так довго чекали? Ісус був розп’ятий саме тому, що народ Іудеї, усупереч волі Бога, не повірив у те, що він — Месія. Тож Ісус прийшов не для того, щоб померти на хресті.
다음으로 우리는 예수님 자신의 언행(言行)으로 보아서, 그의 십자가의 죽음이 과연 메시아로 오셨던 그 전목적을 이루기 위한 길이었던가 하는 것을 알아보기로 하자.
Далі проаналізуймо слова та вчинки самого Ісуса, щоб зрозуміти, чи було розп’яття саме тим шляхом, який міг привести до повного втілення мети його приходу як Месії.
하나님의 모든 섭리가 그러했었던 것과 같이, 예수님도 유대인들로 하여금 자기를 메시아로 믿을 수 있도록 언행하셨다는 것을 우리는 성서를 통하여서 분명히 알 수 있다. 예수님은 제자들이 어떻게 하면 하나님의 일을 할 수 있을 것인가고 물었을 때, 하나님의 보내신 자를 믿는 것이 하나님의 일이니라(요 6 : 29)고 대답하셨다. 예수님은 또 유대인들의 배신행위를 가슴 아프게 생각하시고 호소할 곳이 없어 성을 바라다보고 우시면서, 하나님이 2천년 동안이나 애쓰시며 사랑으로 이끌어 온 이스라엘 선민은 두말할 것도 없고 이 성마저 돌 하나도 돌 위에 남겨지지 않을 정도로 멸망해 버리고 말 것이라고 저주하시면서, 이는 권고받는 날을 네가 알지 못함을 인함이니라(눅 19 : 41∼44)고 명백히 그 무지를 지적하셨던 것이다.
Слова та вчинки Ісуса свідчать про його гаряче бажання переконати людей у тому, що він Месія. Звернемося за підтвердженням до Біблії. Учням, які запитали Ісуса про те, що послужить здійсненню Божої волі, він відповів: «Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Іван. 6:29). У Біблії описується момент, коли Ісус, переживаючи глибокі страждання через невіру іудеїв і не знайшовши нікого, хто міг би розділити з ним біль серця, із жалем поглядає на Єрусалим. Оплакуючи тяжку долю обраного народу, якого Бог із любов’ю ростив протягом двох тисяч років, він пророкує, що настануть дні, коли місто так спустошиться, що не залишиться від нього каменя на камені. При цьому він явно вказує, що причина всьому — невігластво людей: «…бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх» (Лук. 19:44).
그뿐 아니라 예수님은 예루살렘아 예루살렘아 선지자들을 죽이고 네게 파송된 자들을 돌로 치는 자여 암탉이 그 새끼를 날개 아래 모음같이 내가 네 자녀를 모으려 한 일이 몇 번이냐 그러나 너희가 원치 아니하였도다(마 23 : 37)라고 하시어 그들의 완고와 불신을 한탄하셨던 것이다. 예수님은 자기를 위하여 증거하고 있는 성경을 보면서도 믿지 못하는 그들의 무지를 책망하시면서, 너희가 성경에서 영생을 얻는 줄 생각하고 성경을 상고하거니와 이 성경이 곧 내게 대하여 증거하는 것이로다 그러나 너희가 영생을 얻기 위하여 내게 오기를 원하지 아니하는도다(요 5 : 39∼40)라고 슬퍼하셨다. 그는 또 나는 내 아버지의 이름으로 왔으매 너희가 영접지 아니하나라고 서러워하시면서, 이어 모세를 믿었더면 또 나를 믿었으리니 이는 그가 내게 대하여 기록하였음이라(요 5 : 43∼46)고도 말씀하셨던 것이다.
В іншому випадку він оплакує невіру та впертість жителів Єрусалиму, кажучи: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, — та ви не захотіли!» (Матв. 23:37). Ісус дорікає іудеям за те, що вони не вірять у нього, хоча й знають писання, що свідчать про нього: «Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Іван. 5:39—40); «Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви… Коли б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він» (Іван. 5:43—46).
예수님은 그들의 불신을 돌이키시기 위하여 얼마나 많은 이적(異蹟)과 기사(奇事)를 보여 주셨던가. 그러나 그들은 그 놀라운 일들을 보면서도 예수님을 바알세불이 접한 자라고 비난하지 않았던가(마 12 : 24). 그리고 이러한 비참한 정경(情景)을 보시는 예수님은 때로는 나를 믿지 아니할지라도 그 일은 믿으라 그러면 너희가 아버지께서 내 안에 계시고 내가 아버지 안에 있음을 깨달아 알리라(요 10 : 38)고도 말씀하셨다. 그런가 하면 때로는 그들에게 화가 있으라고 분노를 퍼붓기도 하셨던 것이다(마 23 : 13∼36). 이스라엘로 하여금 그를 믿게 하는 것이 하나님의 뜻이었기 때문에 예수님 자신도 이와 같이 저들에게 자기를 믿을 수 있도록 언행을 하셨던 것이다. 만일 유대인들이 하나님의 뜻을 따라서, 그리고 예수님이 원하신 대로 그를 메시아로 믿었더라면 누가 그를 십자가의 죽음길로 몰아냈을 것인가!
Скільки чудес та знамень зробив Ісус, прагнучи відродити віру людей! Проте фарисеї, будучи тому свідками, тільки осуджували його, бо вважали, що він перебуває у владі Вельзевула (Матв. 12:24). У такій розпачливій ситуації Ісус волає до них: «…хоч ви Мені віри й не ймете, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я в Отці!» (Іван. 10:38). Далі, звертаючись до своїх противників, він з обуренням засуджує їхнє лицемірство (Матв. 23:13—36). Ісус своїми словами та вчинками намагався пробудити в душах ізраїльтян віру в те, що він — Месія, бо такою була воля Бога. Якщо б іудеї, дотримуючись волі Бога, повірили в це, то хто б із них наважився відправити Ісуса на хрест?
우리는 위에서 논증한 모든 사실로 보아, 예수님의 십자가의 죽음은 그가 메시아로 오셨던 전목적을 완성하기 위한 예정에서 온 필연적인 것이 아니라, 유대인들의 무지와 불신의 결과로 온 것이었음을 알 수 있다. 그러므로 고린도전서 2장 8절의 이 지혜는 이 세대의 관원이 하나도 알지 못하였나니 만일 알았더면 영광의 주를 십자가에 못박지 아니하였으리라는 성구는 바로 이 사실을 충분히 증거하고도 남음이 있는 것이라 하겠다.
На основі поданих вище фактів ми можемо зробити такий висновок: для повного втілення мети приходу Ісуса як Месії його смерть на хресті була не потрібна. Його розп’яття стало трагічним наслідком нерозуміння та невіри іудеїв того часу, що переконливо доводиться такими словами: «яку [Божу мудрість] ніхто з володарів цього віку не пізнав; коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави!» (1 Кор. 2:8).
만일 예수님의 십자가 노정이 하나님께서 본래부터 예정하신 길이었다면, 그는 당연히 가셔야 할 길을 걸어가시면서 무엇 때문에 할 만하면 그 죽음의 잔을 면케 해 달라고 세 번씩이나 기도를 올리셨을 것인가(마 26 : 39)? 실상 그것은 인간이 타락(墮落)된 이후 4천년 동안이나 하나님께서 이루시려고 애쓰셨던 지상천국이 유대인의 불신으로 말미암아 이루어지지 않고, 예수님이 재림(再臨)하실 때까지 고난의 역사가 그대로 연장되리라는 것을 잘 알고 계셨기 때문이었다.
Якщо розп’яття Ісуса було наперед визначене Богом, то закономірно припустити, що він повинен був сприйняти такий шлях як належне. Чому тоді він тричі молився: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене» (Матв. 26:39)? Насправді, Ісус так відчайдушно молився, тому що розумів: його смерть зруйнує надію на створення Царства Небесного на землі. Він розумів, що це стане трагічним розчаруванням для Бога, Який протягом довгого часу, з моменту гріхопадіння, робив усе можливе, щоб утілити цю надію. Більше того: Ісус знав, що в разі його смерті кінець стражданням людства не настане аж до часу його Другого пришестя.
요한복음 3장 14절을 보면 예수님께서는 모세가 광야에서 뱀을 든 것같이 인자도 들려야 하리니라고 말씀하셨다. 이스라엘 민족이 애급(埃及)에서 가나안 땅으로 들어갈 때, 광야(曠野)에서 모세를 믿지 않게 되자 불뱀이 나와서 그들을 물어 죽이게 되었기 때문에, 하나님은 구리뱀을 장대 끝에 달게 하여 그것을 쳐다본 사람은 살게 하셨다. 마찬가지로 유대민족이 예수님을 믿지 않음으로써 만민이 지옥으로 가야만 하게 되었기 때문에, 장차 예수님이 구리뱀과 같이 십자가(十字架)에 달리신 후 그것을 쳐다보고 믿는 사람만이 구원을 받게 될 것을 예견(豫見)하시면서 예수님은 서글픈 심정으로 그렇게 말씀하신 것이었다.
Ісус сказав: «І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський» (Іван. 3:14). На шляху з Єгипту в Ханаан, коли ізраїльтяни втратили віру в Мойсея, з’явилися отруйні змії, від укусів яких померло багато людей. Тоді Мойсей, скорившись волі Бога, виставив на жердині мідного змія, і ті, хто дивилися на нього, залишалися жити. Ісус передбачив, що схожим чином через невіру обраного народу в Ісуса все людство приречене опинитися в пеклі, і що заради спасіння людства він буде розп’ятий на хресті, так само як піднесений на жердині «мідний змій». І спасіння отримають лише ті, хто буде шанувати його та вірити в нього. Передбачивши такий хід подій, Ісус висловив це пророцтво з глибокою скорботою в шімджон.
예수님이 예언하신 대로(눅 19 : 44) 그가 돌아가신 후 이스라엘 선민이 쇠망(衰亡)한 것을 보아도, 예수님은 유대인들의 불신으로 말미암아서 십자가에 돌아가셨다는 것을 알 수 있다. 이사야 9장 6절 이하에 한 아이가 우리에게 났고 한 아들을 우리에게 주신 바 되었는데 그 어깨에는 정사를 메었고 그 이름은 기묘자라 모사라 전능하신 하나님이라 영존하시는 아버지라 평강의 왕이라 할 것임이라 그 정사와 평강의 더함이 무궁하며 또 다윗의 위에 앉아서 그 나라를 굳게 세우고 자금 이후 영원토록 공평과 정의로 그것을 보존하실 것이라 만군의 여호와의 열심이 이를 이루시리라고 기록되어 있다. 이것은 예수님이 다윗 왕의 위(位)를 가지고 오셔서 영원히 멸하지 않을 왕국을 세우실 것을 예언하신 말씀이다. 그러므로 예수님이 잉태될 때에도, 천사가 마리아에게 나타나서 보라 네가 수태하여 아들을 낳으리니 그 이름을 예수라 하라 저가 큰 자가 되고 지극히 높으신 이의 아들이라 일컬을 것이요 주 하나님께서 그 조상 다윗의 위를 저에게 주시리니 영원히 야곱의 집에 왕 노릇 하실 것이며 그 나라가 무궁하리라(눅 1 : 31∼33)는 말씀을 전하였던 것이다.
Про те, що розп’яття Ісуса не було волею Бога, а сталося внаслідок невіри людей, свідчить також і той факт, що після смерті Ісуса, згідно з його пророцтвом, обраний народ Ізраїлю втратив свою велич (Лук. 19:44). Натомість існувало пророцтво, що Ісус прийде на трон Давида і встановить царство, якому не буде кінця: «Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру. Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, ревність Господа Саваота це зробить!» (Іс. 9:5—6). Коли до Марії з’явився ангел, він переказав їй схоже провіщення: «І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця» (Лук. 1:31—33).
이로써 우리는 하나님이 아브라함으로부터 이스라엘 선민을 불러 2천년간이나 고난 가운데서 이끌어 나오신 것은, 예수님을 메시아로 보내시어 영원히 존속할 왕국을 이룩하시기 위함이었다는 것을 알 수 있다. 예수님이 메시아로 오셨다가 유대인들에게 몰려 십자가에 돌아가신 후, 저들은 선민의 자격을 잃어버리고 지리멸렬(支離滅裂)하여 오늘날에 이르기까지 민족적인 학대를 받아 나왔다. 이것은 그들이 신봉(信奉)해야 할 메시아를 도리어 살해함으로써 구원섭리(救援攝理)의 목적을 이루시지 못하게 하였던 그 범죄에 대한 벌이었던 것이다. 뿐만 아니라 예수님 이후 수많은 성도들이 당하여 온 십자가의 고난도 예수님을 살해한 연대적 범죄(連帶的 犯罪)에 대한 형벌이었던 것이다.
З Авраама розпочалася історія обраного Богом народу Ізраїлю, який Він вів шляхом страждань упродовж двох тисяч років, щоб зрештою послати йому Ісуса як Месію, чий прихід повинен був стати основою для створення вічного Божого Царства. Однак, коли іудеї почали переслідувати Ісуса та розп’яли його, вони втратили право на положення обраного народу і через кілька поколінь були розсіяні по всьому світу. Відтоді життя євреїв стало сповнене страждань та переслідувань. Це можна розглядати, як кару за злочин іудеїв, які вбили Месію замість того, щоб піти слідом за ним та втілити мету провидіння спасіння. Більше того, пройти шляхом мучеництва були змушені не лише євреї, а й численні істинно віруючі християни, що було покаранням за колективний злочин — убивство Ісуса.
Ⅳ. 십자가의 대속으로 인한 구원의 한계와 예수 재림의 목적
1.4. Обмеженість спасіння через розп’яття та мета Другого пришестя Ісуса
만일 예수님이 십자가(十字架)로 돌아가시지 않았다면 어떻게 되었을 것인가? 예수님은 영육(靈肉) 양면의 구원섭리를 완수하셨을 것이다. 그리하여 선지자(先知者) 이사야의 예언(사 9 : 6∼7)과 마리아에게 나타났던 천사의 교시(눅 1 : 31∼33) 그대로, 또 예수께서 친히 천국이 가까웠다고 하신 말씀(마 4 : 17)과 같이 그는 영원토록 소멸되지 않는 지상천국을 건설하셨을 것이었다.
Що б сталося, якби Ісуса не розп’яли? Він утілив би провидіння спасіння на духовному та фізичному рівнях та встановив вічне непорушне Царство Небесне на землі, як це було передбачено пророком Ісаєю (Іс. 9:5—6), сповіщено ангелом, який з’явився до Марії (Лук. 1:31—33), і сказано в його власних словах, що сповіщали наближення Божого Царства (Матв. 4:17).
하나님은 인간을 창조하실 때 흙으로 육신을 창조하시고 거기에 생기(生氣)를 불어넣어 생령(生靈)이 되게 하셨다(창 2 : 7). 이와 같이 영(靈)과 육(肉)으로 창조된 인간이므로, 타락도 역시 영육 아울러 된 것이었다. 따라서 구원도 영적 구원과 육적 구원을 아울러 하셔야만 되는 것이다.
Створюючи людину, Бог спочатку створив її плоть із пороху земного, а потім «дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). Отже, людина була наділена духом та тілом; гріхопадіння сталося як на духовному, так і на фізичному рівнях. Відповідно, спасіння також повинне разом охопити і дух, і тіло.
예수님이 메시아로 강림하셨던 목적이 구원섭리를 완수하시려는 데 있었으므로, 그는 영적 구원과 육적 구원을 아울러 완성하셔야만 되었다. 그런데 예수님을 믿는다는 것은 예수님과 일체를 이룬다는 뜻이기 때문에, 예수님은 스스로를 포도나무로 신도들을 그 가지로 비유하셨고(요 15 : 5), 또 너희가 내 안에 내가 너희 안에 있는 것을 너희가 알리라(요 14 : 20)고도 하셨다. 이처럼 말씀하신 이유는 영육(靈肉) 아울러 타락인간을 구원하시기 위하여 그가 인간으로 오셨기 때문에, 그를 믿음으로써 영육 아울러 그와 하나가 되었더라면 타락인간도 영육 아울러 구원을 받았을 것이었기 때문이다. 그러나 유대인들이 예수님을 불신하여 그를 십자가(十字架)에 내주었으므로 그의 육신은 사탄의 침범을 당하여 마침내 살해되었던 것이다. 그러므로 육신에 사탄의 침범을 당한 예수님을 믿어 그와 한 몸을 이룬 신도들의 육신도 그대로 사탄의 침범을 당하게 된 것이다.
Оскільки мета приходу Ісуса як Месії полягала в тому, щоб завершити провидіння спасіння, він повинен був принести спасіння і духу, і тілу. Повірити в Ісуса — означає стати з ним одним цілим. Тому Ісус порівнював себе з істинною лозою, а своїх послідовників — із її гілками (Іван. 15:5). З цієї ж причини він сказав: «…пізнаєте ви, що в Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас» (Іван. 14:20). Щоб дати людині духовне та фізичне спасіння, Ісус повинен був прийти в плоті. Якби грішні люди повірили в нього та стали єдиними з ним духом та тілом, вони отримали б і духовне, і фізичне спасіння. Однак іудеї в нього не повірили і відправили на хрест. Тіло Ісуса зазнало нападу сатани, і він був убитий. Тому коли християни, повіривши, об’єднуються з Ісусом, тіло якого захопив сатана, їхні тіла також залишаються вразливими для нападів сатани.
이렇게 되어 아무리 독실한 신앙자라도 예수님의 십자가의 속죄(贖罪)로써는 육적 구원은 완성할 수 없게 되었다. 따라서 아담으로부터 내려오는 혈통적인 원죄(原罪)가 청산되지 않았기 때문에, 아무리 잘 믿는 성도라 할지라도 그에게 원죄는 그대로 남아지게 되어 그는 또 원죄 있는 자식을 낳게 되는 것이다. 우리가 신앙생활에서 육신을 치지 않을 수 없는 것은 원죄로 말미암아 항상 육신을 통하여 들어오는 사탄 침범의 조건을 막기 위함이며, 쉬지 말고 기도하라(살전 5 : 17)한 것도 이와 같이 십자가에 의한 구속(救贖)으로도 근절되지 않은 원죄로 인한 사탄 침범의 조건을 막게 하기 위함인 것이다.
Тож, яку б глибоку віру не мала людина, вона не може отримати фізичне спасіння через спокуту Ісуса на хресті, оскільки первородний гріх, що передається з покоління в покоління, починаючи з Адама, ще не знищено. Він залишається навіть у людях найбільшої віри та передається їхнім дітям. І тому, щоб не дозволити сатані зберігати над нами свою владу, всі ми, ведучи життя у вірі, приречені йти шляхом умертвіння та заперечення плоті. Також, щоб знищити умови, які дають сатані можливість тримати нас у своїй владі, нам необхідно невпинно молитися (1 Сол. 5:17). Ці умови породжені первородним гріхом, від якого нас не звільнило спасіння, отримане завдяки спокуті через розп’яття.
이와 같이 예수님은 그의 육신이 사탄의 침범을 당함으로써 육적 구원섭리의 목적은 달성하시지 못하였다. 그러나 그는 십자가의 피의 대속(代贖)으로 부활의 승리적인 기대를 조성함으로써 영적 구원의 기대를 완성하셨다. 그러므로 예수님 부활 이후 오늘에 이르기까지의 모든 신도들은 영적 구원섭리의 혜택만을 받게 되는 것이다.
Ісус не зміг утілити мету провидіння фізичного спасіння, оскільки його тіло було захоплене сатаною. Однак йому вдалося закласти основу для духовного спасіння, спокутавши гріхи людства пролитою на хресті кров’ю та створивши переможну основу для свого воскресіння. Тому всі віруючі від часу його воскресіння й до сьогодні мали можливість отримати благодать лише духовного спасіння.
이와 같이 십자가의 대속(代贖)으로 인한 구원은 영적 구원뿐이므로 잘 믿는 신도들에게도 원죄(原罪)는 육적으로 여전히 남아 있어서 그것이 계속적으로 그 자손들에게 유전되어 오는 것이다. 이 때문에 성도들은 그 신앙이 깊어지면 깊어질수록 죄와 더불어 더욱 치열한 싸움을 하게 되는 것이다. 예수님은 이와 같이 십가가로써 청산하시지 못한 원죄를 속하고 육적 구원을 완성함으로써 영육(靈肉) 아우른 구원섭리의 목적을 완성하시기 위하여 지상에 재림하시지 않을 수 없게 된 것이다.
Тож завдяки спокуті через розп’яття досягається лише духовне спасіння. Якою б сильною не була віра людини, у її плоті залишається первородний гріх, і він буде передаватися з покоління в покоління. Тому чим глибшою є віра людини, тим запеклішу боротьбу з гріхом вона повинна вести. Отже, Христос знову повинен прийти на землю. При своєму Другому пришесті він завершить провидіння фізичного спасіння, поклавши край первородному гріху, — те, що йому не вдалося зробити через розп’яття. Тільки тоді мета провидіння спасіння здійсниться та буде досягнуто як духовне, так і фізичне спасіння.
위에서 말한 바와 같이 십자가의 대속을 받은 성도들도 원죄와 싸워야 하기 때문에, 사도(使徒)들 중에서 신앙의 중심이 되었던 바울도 육적으로 들어오는 죄악의 길을 막을 수 없는 자신을 한탄하던 끝에, 내 자신이 마음으로는 하나님의 법을 육신으로는 죄의 법을 섬기노라(롬 7 : 25)고 말하였다. 이것은 영적 구원의 완성에 대한 기쁨과 동시에 육적 구원의 미완성에 대한 비탄을 표명한 것이라 하겠다. 또 요한일서 1장 8절 내지 10절에 만일 우리가 죄 없다 하면 스스로 속이고 또 진리가 우리 속에 있지 아니할 것이요…… 만일 우리가 범죄하지 아니하였다 하면 하나님을 거짓말하는 자로 만드는 것이니라고 한 요한의 고백대로, 예수님의 십가가의 구원을 받고 있는 우리들도 여전히 원죄 때문에 범죄자임을 면할 수 없는 것이다.
Святий Павло, віра якого була прикладом для апостолів, тужив, що не може завадити вторгненню гріха у свою плоть: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх… Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному» (Рим. 7:22—25). У цих словах виражається радість отримання духовного спасіння та туга за нездійсненим фізичним спасінням. Іван також говорив: «Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди… А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!» (1 Іван. 1:8—10). Він визнавав, що, навіть отримуючи спасіння через розп’яття Ісуса, ми все одно залишаємося грішниками, бо в нас продовжує діяти первородний гріх.
Ⅴ. 십자가에 대한 예언의 양면
1.5. Два види пророцтв про розп’яття
예수님의 십자가(十字架)의 죽음이 그가 메시아로 오셨던 전목적을 완성하기 위한 예정에서 온 필연적인 것이 아니라면, 이사야 53장에 그가 십자가에 고난을 당하실 것으로 예언되어 있는 이유는 어디에 있는 것인가?
Якщо розп’яття Ісуса не було визначене Богом, і якщо з розп’яттям не була повністю втілена мета приходу Ісуса як Месії, то чому були напророчені його страждання на хресті (Іс. 53)?
지금까지 우리는 예수님이 고난을 당하실 것을 예언한 말씀만이 성경에 있는 줄 알고 있었다. 그러나 원리(原理)를 알고 성서를 다시 읽어 보면, 구약시대(舊約時代)에 이미 선지자(先知者) 이사야에 의하여 예언된 이사야 9장, 11장, 60장 등의 말씀 그대로, 하나님께서 마리아에게 천사(天使)를 보내시어 장차 잉태될 예수님이 생전에 유대인의 왕이 되어 영영세세(永永世世)토록 소멸되지 않는 왕국을 지상에 건설하실 것을 예언케 하셨던 사실을 알게 된다(눅 1 : 31∼33). 그러면 어찌하여 이와 같이 예수님에 대한 예언을 양면으로 하게 되었는가를 알아보기로 하자.
Дотепер уважалося, що Біблія містить лише пророцтва про страждання Ісуса. Перечитавши її заново, вже після ознайомлення з Принципом, ми можемо знайти пророцтва протилежного характеру. Як пророкував Ісая в старозавітні часи, і як Бог сповістив Марії через ангела, Ісус повинен був за життя стати Царем іудейським та створити на землі Царство, якому «не буде кінця» (Іс. 9, 11, 60; Лук. 1:31—33). Давайте поговоримо про те, чому стала можливою поява двох протилежних пророцтв.
하나님은 인간을 창조하실 때에 인간 자신이 그의 책임분담(責任分擔)을 완수함으로써만 완성할 수 있도록 창조하셨다(전편 제1장 제5절 Ⅱ 2). 그런데 실제에 있어서 인간 시조(始祖)는 그들의 책임분담을 다하지 못하고 타락되었다. 이와 같이 인간은 하나님의 뜻대로 자기의 책임분담을 완수할 수도 있었던 것이지만, 이와는 반대로 하나님의 뜻에 반(反)하여 그 책임분담을 완수하지 못하게 될 수도 있었던 것이다.
Бог створив людину, щоб вона досягла досконалості шляхом виконання відведеної їй частки відповідальності (Творення 5.2.2). Однак прабатьки людства, не впоравшись зі своєю часткою відповідальності, вчинили гріхопадіння. Таким чином, людина могла або виконати свою частку відповідальності згідно з волею Бога, або, учинивши всупереч Божій волі, не виконати її.
이러한 예를 성서에서 들어 보면, 선악과(善惡果)를 따먹지 않아야 하는 것은 인간의 책임분담이었기 때문에 아담은 하나님의 말씀을 따라 그것을 안 따먹고 완성될 수도 있는 반면에 결과적으로 나타난 사실과 같이 따먹고 죽을 수도 있었던 것이다.
Наведемо кілька прикладів із Біблії. Частка відповідальності людини полягала в тому, щоб прийняти рішення не їсти плід із дерева пізнання добра та зла. Адам міг або підкоритися Божій заповіді «не їж» і досягти досконалості, або, з’ївши заборонений плід, померти, що й сталося в дійсності.
한편 또 하나님은 구약시대의 구원섭리(救援攝理)를 위한 인간책임분담(人間責任分擔)의 조건으로 십계명(十誡命)을 주셨던 것인데, 여기에서도 인간은 그것을 지키어 구원을 받을 수도 있었고, 혹은 그것을 지키지 않고 멸망을 당할 수도 있었던 것이다.
Людям, які жили в епоху Старого Заповіту, Бог дав десять заповідей та закон Мойсея, дотримання яких було умовою того, що провидіння спасіння здійсниться. Їхня частка відповідальності полягала в тому, щоб дотримуватися закону та отримати спасіння, проте вони могли порушити його та загинути.
애급(埃及)에서 가나안 복지(福地)를 향하여 떠난 이스라엘 민족이 모세의 명령에 복종하는 것은 그들 자신이 세워야 할 책임분담이었기 때문에, 그들이 모세의 명령에 순종하여 가나안 복지로 들어갈 수도 있었고, 혹은 불순종(不順從)하여 못 들어가게 될 수도 있었다. 사실상 하나님은 모세로 하여금 이스라엘 민족을 이끌고 가나안 복지로 들어가게 하실 것을 예정하시고(출 3 : 8) 그에게 이를 명령하셨었으나, 불신으로 인하여 그들은 모두 광야(曠野)에서 쓰러지고 그 후손들만이 목적지를 찾아갈 수 있었던 것이다.
Часткою відповідальності ізраїльтян, які пішли слідом за Мойсеєм із Єгипту в Ханаан, було дотримання його вказівок. Вони могли або суворо дотримуватися його вказівок та ввійти в Ханаанську землю, або повстати проти нього та не дійти до благословенної землі. Насправді, воля Бога полягала в тому, щоб ізраїльтяни ввійшли в Ханаан (Вих. 3:8), і Він велів Мойсею привести їх туди. Однак через свою невіру перше покоління ізраїльтян померло в пустелі, і лише їхні нащадки змогли досягти кінцевого призначення.
이와 같이 인간에게는 인간 자신이 수행해야 될 책임분담(責任分擔)이 있어서 하나님의 뜻대로 그것을 이루어 드릴 수도 있고, 혹은 그 뜻에 반하여 이루어 드리지 못하게 될 수도 있기 때문에, 인간은 그 자신의 책임분담 수행 여부에 따라 그 어느 한 면의 결과를 이루어 놓게 되는 것이다. 따라서 하나님은 뜻 성사에 대한 예언을 양면으로 하시지 않을 수 없는 것이다.
Тож, людині дана частка відповідальності, з якою вона або справляється, дотримуючись волі Бога, або ні. Результат дій людини залежить від того, виконує вона свою частку відповідальності чи ні. Тому Бог не може не дати два пророцтва щодо втілення Своєї волі.
메시아를 보내시는 것은 하나님의 책임분담이지만, 오시는 메시아를 믿고 안 믿는 것은 인간의 책임분담에 속하는 것이다. 그러므로 보내시는 메시아를 유대민족이 하나님의 뜻대로 믿을 수도 있었던 것이고, 혹은 하나님의 뜻에 반하여 믿지 않을 수도 있었던 것이다. 따라서 인간의 책임분담 수행 여부에 따라 나타날 양면의 결과에 대비하여 하나님은 예수님의 뜻 성사에 대한 예언을 양면으로 하시지 않을 수 없으셨던 것이다. 그렇기 때문에 이사야 53장의 기록과 같이 유대민족이 불신으로 돌아가는 경우에 대한 예언도 하셨지만, 한편 이사야 9장, 11장, 60장과 누가복음 1장 31절 이하의 기록과 같이 저들이 메시아를 믿고 모심으로써 영광으로 뜻을 이루어 드릴 수 있는 경우에 대한 예언도 하셨던 것이다. 그런데 유대인들의 불신으로 예수님은 십자가에 돌아가셨기 때문에 이사야 53장의 예언만이 이루어지고, 이사야 9장, 11장, 60장 및 누가복음 1장 31절 이하의 예언은 모두 재림하셔서 이루어질 말씀으로 남아진 것이다.
Частка відповідальності Бога — послати Месію на землю. Та вірити в нього чи ні — частка відповідальності людини. Іудеї могли або повірити в Месію, як того хотів Бог, або не повірити в нього, пішовши проти волі Бога. Тому Бог був змушений дати людям два різних пророцтва, передбачаючи два можливі результати. Який із них знайде своє втілення в житті, залежало від того, виконають люди свою частку відповідальності чи ні. Одні пророцтва говорили, що Ісус помре внаслідок невіри людей (Іс. 53). Інші передбачали, що люди повірять у нього, возвеличать його як Месію та допоможуть йому зі славою виконати волю Бога (Іс. 9, 11, 60; Лук. 1:31—33). Спричинена невірою людей смерть Ісуса на хресті стала виконанням першого виду пророцтв. Здійснення інших було відкладено до часу Другого пришестя.
Ⅵ. 십자가의 죽음이 필연적인 것처럼 기록되어 있는 성구
1.6. Біблійні вірші, у яких нібито йдеться про необхідність розп’яття
복음서(福音書)를 보면 예수님의 십자가 고난이 필연적인 것처럼 기록되어 있는 데가 많이 있다. 그 대표적인 것을 들어 보면, 예수께서 자신이 십자가에 고난을 당하실 것을 예언하실 때, 이것을 만류하는 베드로를 보시고 사단아 내 뒤로 물러가라(마 16 : 23)고 하신 책망으로 미루어 그의 십자가의 죽음이 필연적이었던 것처럼 느껴진다. 그렇지 않고서야 예수님이 어찌하여 베드로를 대해 그토록 책망하셨을 것인가? 그러나 실에 있어 예수님은 그때 이미유대인들의 불신으로 인하여 어차피 영육(靈肉) 아우른 구원섭리(救援攝理)를 완성하실 수 없게 되자, 영적 구원만이라도 이루시려고 그 탕감조건(蕩減條件)으로서 부득이 십자가의 길을 가시기로 결정하고 계시던 때였다(눅 9 : 31). 그런 때에 베드로가 이 길을 만류한 것은 결국 십자가로 인한 영적 구원섭리의 길마저 방해하는 것이 되었기 때문에 그처럼 책망하셨던 것이다.
У Євангелії є чимало місць, де Ісус нібито говорить про необхідність своїх страждань на хресті для спасіння людства. Наприклад, Петро, почувши передбачення Ісуса про його страждання на хресті, почав переконувати його не йти хресним шляхом, на що Ісус відповів: «Відступися від Мене, сатано, ти спокуса Мені…» (Матв. 16:23). Різкий тон, яким були сказані ці слова, на перший погляд є доказом того, що розп’яття Ісуса було неминучим. Насправді, коли Ісус промовляв ці слова, невіра іудейського народу вже призвела до того, що повне здійснення провидіння спасіння — як на духовному, так і на фізичному рівнях — виявилося неможливим. До того часу Ісус уже сповнився рішучості йти на хрест (Лук. 9:31), щоб створити умову тангам для досягнення хоча б духовного спасіння людства. У цій ситуації спроби Петра відрадити його могли завадити виконанню провидіння духовного спасіння через розп’яття. Тому Ісус докоряв Петру за його слова.
다음으로, 예수님이 십자가상(十字架上)에서 다 이루었다(요 19 : 30)고 최후의 말씀을 하신 것은 십자가로써 구원섭리의 전목적이 완성되었다는 뜻이 아니다. 유대인들의 불신을 이미 돌이킬 수 없는 것으로 아시게 된 후부터 예수님은 육적 구원은 재림(再臨) 후의 섭리로 미루시고, 영적 구원섭리의 기대만이라도 조성하시려고 십자가의 노정을 걸으셨던 것이다. 그러므로 예수님이 다 이루었다고 하신 그 말씀은, 유대인들의 불신으로 인하여 제2차적인 구원섭리의 목적으로 세우셨던 십자가에 의한 영적 구원섭리의 기대를 다 이루었다고 하신 말씀이었던 것이다.
Другий приклад — останні слова Ісуса на хресті: «Звершилось!» (Іван. 19:30). Промовляючи їх, Ісус не мав на увазі, що з його розп’яттям провидіння спасіння завершилося. Усвідомивши, що йому вже не змінити невіруючих людей, Ісус обрав хресний шлях, щоб принаймні створити основу для духовного спасіння. Так фізичне спасіння було відкладене до часу Другого пришестя. Кажучи «Звершилось!», Ісус мав на увазі, що він закінчив створення основи для духовного спасіння. Через невіру іудеїв воно стало альтернативною метою провидіння.
우리가 바른 신앙을 갖기 위하여는, 첫째로 기도에 의한 신령(神靈)으로 하나님과 직접 영교(靈交)해야 되고, 다음으로는 성서를 바르게 읽음으로써 진리(眞理)를 깨달아야 한다. 예수님이 신령과 진리로 예배하라(요 4 : 24)고 말씀하신 이유는 여기에 있는 것이다.
Для того щоб мати істинну віру, нам необхідно, по-перше, через молитву в дусі встановити прямий духовний зв’язок із Богом і, по-друге, зрозуміти істину на основі правильного прочитання Біблії. З цієї причини Ісус сказав, що Богу «повинні в дусі та в правді вклонятись» (Іван. 4:24).
예수 이후 오늘에 이르기까지 모든 성도(聖徒)들은 예수님은 죽음의 길을 가기 위하여 세상에 오셨던 것으로만 알고 있었다. 그러나 이것은 예수님이 메시아로 오셨던 근본목적을 알지 못하고 영적 구원이 예수님이 띠고 오셨던 사명의 전부인 것으로 잘못 알고 있었기 때문이다. 살아서 뜻을 이루시려고 오셨다가 유대인들의 불신으로 원치 않는 죽음의 길을 가신 예수님의 억울하고도 비통한 심정을 풀어 드리고 그의 뜻을 맞추어 드리는 신부가 지상에 생겨나기 전에, 예수님이 누구와 더불어 그 뜻을 이루시겠다고 재림(再臨)하실 것인가! 그러나 인자가 올 때에 세상에서 믿음을 보겠느냐(눅 18 : 8)고 하신 예수님의 말씀은 바로 이러한 인간의 무지를 예상하시고 개탄하신 말씀이었다.
Від часів Ісуса й до наших днів християни думали, що Ісус прийшов у цей світ, аби померти на хресті. Вони не знали, у чому була основна мета його приходу як Месії, і неправильно розуміли духовне спасіння, вважаючи, що лише в ньому й полягала місія Ісуса. Ісус прийшов жити, щоб утілити волю Бога, однак через невіру іудеїв він пішов шляхом смерті, якої не хотів. Сьогодні на землі повинні з’явитися люди в положенні нареченої Ісуса, які зможуть полегшити скорботу і біль його шімджон і зрозуміти його справжні наміри, інакше йому ні з ким буде втілити волю Бога під час свого Другого пришестя! Ісус запитував: «Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?» (Лук. 18:8), з гіркотою передбачуючи, що під час свого повернення найімовірніше зіткнеться з нерозумінням людей.
우리는 여기에서 성서를 중심하고, 예수님은 어디까지나 죽음의 길을 가시려고 오신 분이 아니었다는 사실을 밝혔지만, 영교로써 예수님에게 직접 물어 보면 더욱 명백하게 이 사실을 알 수 있는 것이다. 만일 자기가 영통(靈通)을 하지 못하면 영통하는 딴 사람의 증언을 통하여서라도 바른 신앙을 가져야만 끝날에 메시아를 맞을 수 있는 신부의 자격을 갖출 수 있을 것이다.
Тож, аналізуючи Біблію, ми з’ясували, що Ісус прийшов не для того, щоб померти на хресті. Наша впевненість у цьому стане ще більшою, якщо ми запитаємо про це самого Ісуса під час нашого духовного спілкування з ним. Якщо ж ми самі не чутливі до духовної реальності, то нам слід шукати свідчень тих, хто наділений таким даром. Бо тільки в тому разі, якщо наша віра буде істинною, ми опинимося серед гідних положення нареченої Христа і зможемо прийняти його в останні дні.