제6장 예정론
고래(古來)로 예정설(豫定說)에 대한 신학적 논쟁은 성도(聖徒)들의 신앙생활의 실제에 적지 않은 혼란을 일으켜 온 것이 사실이다. 그러면 어찌하여 그러한 결과를 가져왔는가 하는 것을 우리는 알아야 하겠다.
Упродовж довгого часу суперечливі уявлення теологів про «призначення» були причиною багатьох питань, які виникали у вірян. Для початку нам слід зрозуміти, що спричинило ці суперечності.
성서에는 인생의 영고성쇠(榮枯盛衰)와 행·불행은 물론 타락인간의 구원(救援) 여부와 국가의 흥망성쇠(興亡盛衰)에 이르기까지의 모든 것이 하나님의 예정에 의하여 되어지는 것으로 해석되는 성구가 많이 있다.
У Біблії є багато віршів, які найчастіше тлумачаться таким чином: процвітання чи занепад, щастя чи страждання, спасіння чи засудження людини, так само як і підйом чи падіння націй — усе відбувається у світі саме так, як це призначено Богом.
그 예를 들면, 로마서 8장 29절 이하에 하나님은 미리 정하신 이를 부르시고, 부르신 이를 또한 의롭다 하시고, 의롭다 하심을 받은 이를 또한 영화롭게 하신다고 하셨다. 또 로마서 9장 15절 이하에는 이르시되 내가 긍휼히 여길 자를 긍휼히 여기고 불쌍히 여길 자를 불쌍히 여기리라 하셨으니 그런즉 원하는 자로 말미암음도 아니요 달음박질하는 자로 말미암음도 아니요 오직 긍휼히 여기시는 하나님으로 말미암음이니라고 하였으며, 로마서 9장 21절에는 토기장이가 진흙 한 덩이로 하나는 귀히 쓸 그릇을 하나는 천히 쓸 그릇을 만드는 권이 없느냐고 하였다. 그뿐 아니라 로마서 9장 11절 이하에는, 하나님은 복중(腹中)에서부터 야곱은 사랑하시고 에서는 미워하시어 장자(長子) 된 에서는 차자(次子) 야곱을 섬기리라고 한 말씀도 있는 것이다.
Наприклад, у Біблії сказано: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив… А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив» (Рим. 8:29—30). І далі: «Бо Він [Бог] каже… «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись». Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує» (Рим. 9:15—16); «Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть?» (Рим. 9:21). Згідно з Біблією, Бог полюбив Якова та зненавидів Ісава, коли ті були ще в утробі матері, і їй тоді вже було сказано, що «більший служитиме меншому» (Рим. 9:12).
이와 같이 완전예정설(完全豫定說)을 세워 줄 수 있는 성서적인 근거는 많이 있다. 그러나 우리는 이러한 예정설을 부정할 수 있는 또 다른 성서적인 근거도 많이 있다는 것을 잊어서는 안 되는 것이다.
Таким чином, є досить багато біблійних віршів, які підтримують теорію абсолютного призначення. Та не можна забувати, що Біблія досить очевидно свідчить і проти цієї теорії.
예를 들면, 창세기 2장 17절에 인간 조상의 타락(墮落)을 막으시기 위하여 ‘따먹지 말라’고 권고하신 것을 보면, 인간의 타락은 어디까지나 하나님의 예정에서 되어진 것이 아니고, 인간 자신이 하나님의 명령에 순종치 않은 결과였다는 사실이 분명해진다. 한편 또 창세기 6장 6절에는 인간 시조(始祖)가 타락한 후에 하나님이 인간을 창조(創造)하신 것을 한탄하신 기록이 있는데, 만일 인간이 하나님의 예정에 의하여 타락되었다면 하나님 자신의 예정대로 타락된 인간을 두시고 한탄하셨을 리가 없는 것이다. 또 요한복음 3장 16절에는 예수를 믿으면 누구든지 구원(救援)을 얻으리라고 말씀하셨는데, 이 말씀은 바로 멸망으로 예정된 사람은 하나도 없다는 것을 의미한다.
Так, Бог, прагнучи відвернути гріхопадіння, не дозволив прабатькам людства їсти від забороненого плоду (Бут. 2:17). З цього можна зробити висновок, що гріхопадіння не було призначене Богом, а стало результатом порушення людьми даної Ним заповіді. У Біблії сказано: «І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Бут. 6:6). Якщо б Бог призначив гріхопадіння, у Нього не було б причин засмучуватися через грішних людей, які лише чинили у відповідності до Його призначення. Також у Біблії говориться, що всі віруючі в Ісуса будуть урятовані (Іван. 3:16). З цього випливає, що жодній людині не були призначені вічні муки.
누구나 잘 알고 있는 성구인 마태복음 7장 7절에 구하는 자에게 주시고, 찾는 자에게 만나게 하시며, 문을 두드리는 자에게 열어 주시겠다고 하신 말씀을 보면, 모든 성사(成事)가 하나님의 예정으로만 되어지는 것이 아니라 인간의 노력으로 좌우된다는 것을 알 수 있는 것이다. 만일 모든 성사가 하나님의 예정으로만 되어진다면 무엇 때문에 인간의 노력을 강조하실 필요가 있겠는가?
Вчення про те, що кінцевий результат дій людини залежить не від Божого призначення, а від зусиль самої людини, підтримується дуже відомими біблійними рядками: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Матв. 7:7). Дійсно, якщо будь-які зроблені людиною кроки ведуть урешті-решт до результату, який визначив Бог, то чому Ісус наголошував на важливості зусиль самої людини?
또 야고보서 5장 14절에 환중(患中)에 있는 형제를 위하여 기도하라고 하신 말씀이 있는 것을 보면, 병이 나거나 낫거나 하게 되는 것도 역시 모두 하나님의 예정에서만 되어지는 것이 아니라는 것을 알 수 있다. 만일 모든 것이 하나님의 예정 가운데서 불가피한 운명으로 결정지어지는 것이라면 인간이 애써 기도할 필요가 없을 것이다.
Біблія вчить нас молитися за хворих братів (Як. 5:14), і це явно свідчить про те, що зцілення від хвороби залежить не тільки від Божого призначення. Якщо ми не в змозі змінити призначену Богом долю, то для чого потрібні всі наші сповнені сліз молитви?
종래의 예정설(豫定說)을 그대로 인정한다면, 기도나 전도나 자선 행위 등 인간의 모든 노력은 하나님의 복귀섭리(復歸攝理)에 아무 도움도 될 수 없고 전혀 무의미한 것으로 돌아갈 수밖에 없는 것이다. 왜냐하면 절대자 하나님이 예정하신 것이라면 그것도 역시 절대적일 것이므로, 인간의 노력으로 변경될 수는 없기 때문이다.
Досить логічно припустити: якщо Бог є абсолютним, то Його призначення також абсолютне і не може бути змінене, яких би зусиль людина для цього не докладала. Тому, якщо ми приймаємо традиційне вчення, за яким Боже призначення всього, що відбувається у світі, абсолютне, то ми змушені будемо зробити висновок, що жодні зусилля з боку людини, як-от молитва, свідкування (전도, чондо), благодійність тощо зовсім не потрібні, бо жодним чином не можуть зарадити Божому провидінню відновлення.
이와 같이 예정설을 둘러싸고 찬반 양론이 모두 세워질 수 있는 성서의 문자적인 근거가 충분하기 때문에, 이에 대한 교리의 논쟁은 피할 길이 없는 것이다. 그러면 이러한 문제가 원리(原理)로써는 어떻게 해결될 것인가? 예정론에 대한 문제를 우리는 다음과 같이 나누어서 생각해 보기로 하자.
Тож, як бачимо, у біблійних віршах міститься немало доказів на підтвердження обох теорій про призначення, що неминуче призводить до суперечливих поглядів щодо цього питання. Як же вирішується питання про призначення у світлі Принципу? Відповідаючи на нього, розіб’ємо тему «Призначення» на кілька пунктів.