제1절 부활
부활(復活)이라는 것은 다시 산다는 뜻이다. 그리고 다시 살아야 하는 것은 죽었기 때 문이므로, 우리가 부활의 의의를 알기 위하여는 먼저 죽음과 삶에 대한 성서적인 개념(槪念)을 분명히 알아야 하는 것이다.
Воскресіння означає «повернення до життя». Повертатися до життя можуть тільки померлі. Тому, щоб з’ясувати справжнє значення поняття «воскресіння», необхідно спочатку зрозуміти біблійні уявлення про смерть та життя.
1.1. Біблійні уявлення про смерть та життя
누가복음 9장 60절의 기록을 보면, 부친(父親)을 장사(葬事)하기 위하여 자기 집에 가려고 하는 자에게 예수님은 죽은 자는 죽은 자들로 하여금 장사하게 하라고 말씀하셨다. 우리는 이 예수님의 말씀 가운데서 죽음과 삶에 각각 서로 뜻을 달리하는 두 가지의 개념이 있는 것을 알 수 있다.
Коли один із учнів хотів піти додому, щоб поховати померлого батька, Ісус сказав йому: «Зостав мертвим ховати мерців своїх» (Лук. 9:60). Із цих слів Ісуса стає очевидно, що в Біблії є два різних уявлення про смерть та життя.
첫째는 장사를 치러야 할 그 제자의 부친과 같이 육신의 목숨이 끊어지는 ‘죽음’에 대한 생사(生死)의 개념이다. 이런 ‘죽음’에 대한 ‘삶’은 그 육신이 생리적인 기능을 유지하고 있는 상태를 의미한다. 둘 째는 그 죽은 부친을 장사하기 위하여 모여서 활동하고 있는 사람들을 지적하여 말하는 ‘죽음’에 대한 생사의 개념이다.
Перше уявлення про «смерть» означає припинення фізичного життя, як у випадку смерті батька учня, якого мали ховати. За такого розуміння «смерті» «життям» слід уважати такий стан фізичного тіла, при якому воно може здійснювати свої фізіологічні функції. Друге уявлення про «смерть» стосується тих людей, які зібралися на похорон померлого, які, за словами Ісуса, самі були мертвими.
그러면 어찌하여 예수님은 현재 그 육신(肉身)이 움직이고 있는 사람들을 지적하여 죽은 자라고 말씀하셨던가? 그것은 그들이 예수님을 배반함으로써 하나님의 사랑을 떠나 버린 자리, 즉 사탄의 주관권내(主管圈內)에 머물러 있었기 때문이었다. 그러므로 이 죽음은 육신의 목숨이 끊어진 죽음을 말한 것이 아니라, 하나님의 사랑의 품을 떠나서 사탄 주관권 내에 떨어진 것을 의미하는 죽음을 말하는 것이다. 따라서 이러한 ‘죽음’에 대한 ‘삶’의 뜻은 하나님의 사랑의 주관권 내에서 그의 뜻대로 활동하고 있는 상태를 말하는 것이다. 그러므로 아무리 그 육신이 활동을 하고 있다 하더라도 그것이 하나님의 주관권을 벗어나서 사탄의 주관권 내에 머물러 있으면, 그는 창조본연(創造本然)의 가치기준으로 보아 죽은 자가 아닐 수 없는 것이다. 이것은 요한계시록 3장 1절에 기록된 바, 비신앙적인 사데교회의 신도들에게 네가 살았다 하는 이름은 가졌으나 죽은 자로다라고 한 말씀을 보아도 잘 알 수 있다.
Чому Ісус уважає мертвими людей, чиї тіла продовжують рухатися та жити? Він мав на увазі, що ті, хто знехтував ним, перебувають під володарюванням сатани і тому дуже далекі від сфери Божої любові. Друге уявлення про смерть не стосується закінчення фізичного життя. Воно означає залишити сферу Божої любові та впасти у сферу володарювання сатани. Відповідно, «життя» за такого розуміння «смерті» означає життя за волею Бога у сфері володарювання Його любові. Таким чином, навіть якщо фізичне тіло продовжує функціонувати, а людина, залишивши сферу володарювання Бога, перебуває під володарюванням сатани, то з точки зору своєї первозданної цінності вона мертва. Такий же висновок можна зробити і на основі слів Господа, звернених до тих віруючих, які не живуть за Його Словом: «Маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий» (Об’яв. 3:1).
그 반면에 이미 육신(肉身)의 목숨이 끊어진 인간이라 할지라도, 그의 영인체(靈人體)가 영계의 천상천국(天上天國)에서 하나님의 사랑의 주관권 내에 있다면 그는 어디까지나 살아 있는 사람인 것이다. 예수님께서 나를 믿는 자는 죽어도 살겠고(요 11 : 25)라고 하신 것은, 예수님을 믿고서 하나님의 주관권 내에서 사는 사람은 목숨이 끊어지고 그 육신이 흙으로 돌아간다 하더라도 그 영인체는 여전히 하나님의 주관권 내에 있는 것이기 때문에 그는 살아 있는 사람이라는 말씀이다.
З іншого боку, навіть якщо людина померла фізично, вона залишається живою в справжньому розумінні, якщо її дух перебуває в Царстві Небесному на небесах, сфері духовного світу, де Бог володарює через любов. Коли Ісус сказав: «Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити» (Іван. 11:25), він мав на увазі, що той, хто вірить у нього та перебуває у сфері Божої любові, буде жити. Навіть якщо фізичне тіло його помре та перетвориться на прах, його духовне «я» житиме під володарюванням Бога.
예수님은 또 계속하여 무릇 살아서 나를 믿는 자는 영원히 죽지 아니하리니 이것을 네가 믿느냐고 말씀하셨다. 이 말씀은 예수님을 믿는 자는 지상에서 영원히 죽지 않고 산다는 뜻이 아니라, 육신을 쓰고 예수님을 믿는 사람은 현재 살아 있는 것은 말할 것도 없고, 후일 그가 죽어 육신을 벗어 버리고 지상을 떠난다 할지라도 그의 영인체는 영원히 하나님의 사랑의 품속에서 여전히 삶을 계속할 것이기 때문에 영원히 죽지 않는 것이라는 뜻으로 하신 말씀이다.따라서 위의 성구에 보인 예수님의 말씀은, 인간에 있어 육신의 목숨이 끊어지는 것을 의미하는 그 죽음은 우리의 영원한 생명에는 아무런 영향도 가져오지 않는다는 뜻으로 하신 말씀인 것이다.
Ісус також говорить: «І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?» (Іван. 11:26). Це зовсім не означає, що ті, хто вірять у нього, будуть вічно жити на землі й ніколи не помруть. Ісус мав на увазі, що ті, хто за життя вірили в нього, отримають вічне духовне життя в лоні Божої любові. Такі люди живі як у цьому житті, так і в наступному.Ці слова — свідчення того, що фізична смерть не є перешкодою для вічного життя людини.
또 무릇 자기 목숨을 보존하고자 하는 자는 잃을 것이요 잃는 자는 살리리라고 하신 누가복음 17장 33절의 말씀도, 육신을 보존하기 위하여 하나님의 뜻을 배반하는 사람은 비록 그 육신이 활동하고 있어도 그는 죽은 자요, 또 이와 반대로 하나님의 뜻을 위하여 육신을 희생하는 사람이고 보면 설혹 그 육신은 흙 속에 묻혀 썩어 버린다 할지라도 그 영인체는 하나님의 사랑 가운데 영존(永存)하게 될 것이기 때문에 그는 곧 살아 있는 사람이라는 뜻이다.
Ісус сказав: «Хто дбатиме зберегти свою душу, той погубить її, а коли хто погубить, той оживить її» (Лук. 17:33). Ці слова означають, що той, хто поступився волею Бога заради благополучного існування, мертвий, хоча фізично продовжує жити. І навпаки, той, хто пожертвує своїм фізичним тілом заради волі Бога, буде живий, адже навіть якщо його тіло розкладеться в землі, його духовне «я» вічно перебуватиме в любові Бога.
Ⅱ. 타락으로 인한 죽음
1.2. Смерть, спричинена гріхопадінням
우리는 위에서 서로 뜻을 달리하는 두 가지의 죽음이 있다는 것을 알았다. 그러면 그중 어느 것이 인간 시조(始祖)의 타락(墮落)으로 인하여 초래된 죽음일 것인가?
Ми дізналися, що є два відмінних один від одного уявлення про смерть. Яке з них стосується смерті, що спричинена гріхопадінням прабатьків людства?
하나님은 원래 인간이 타락되지 않았어도 노쇠(老衰)하면 그 육신은 흙으로 돌아가도록 창조하셨던 것이다. 그러므로 아담이 930세에 죽어 그의 육신이 흙으로 돌아갔지만, 이것은 어디까지나 타락 때문에 온 죽음은 아니었다. 왜냐하면 창조원리(創造原理)에 의하면, 육신은 영인체(靈人體)의 옷이라고도 할 수 있는 부분이어서 옷이 더러워지면 벗는 것같이 육신도 노쇠하면 벗어 버리고 그 영인체만이 무형세계(無形世界)에 가서 영원히 살게 되어 있기 때문이다.
Бог створив людину такою, що, досягаючи старості, її фізичне тіло зрештою перетворюється на прах земний. Адам помер у віці 930 років, і тіло його перетворилося на прах, але ця смерть не була спричинена гріхопадінням. Згідно з Принципом творення, наше фізичне «я» — це свого роду оболонка для духовного «я», і ми скидаємо з себе ці покрови, коли вони стають старими, так само як позбавляємося від зношеного одягу. Тільки залишивши плоть, духовне «я» може перейти в нематеріальний світ, де воно буде жити вічно.
물질로 된 생물체(生物體)로서 영원성을 가지고 있는 것은 하나도 없다. 그러므로 인간도 이 창조원칙(創造原則)을 벗어날 수는 없으므로 인간의 육신이라고 해서 영존(永存)할 수는 없는 것이다. 만일 인간이 지상에서 육신을 쓴 채로 영존한다면, 영인체의 갈 곳인 무형세계는 당초부터 창조할 필요도 없었을 것이다. 원래 무형세계는 타락한 인간의 영인체가 가서 살게 하기 위하여 인간이 타락된 이후에 창조된 것이 아니라, 이미 인간이 창조되기 전에 창조목적(創造目的)을 완성한 인간들이 지상에서 생활하다가 육신을 벗은 후에 그 영인체가 가서 영원히 살 수 있는 곳으로서 창조되어 있었다는 것을 알아야 한다.
Жоден матеріальний живий організм не наділений вічною природою. Людина теж підпорядковується цьому принципу творення, її фізичне тіло не може існувати вічно. Якби люди мали вічно існувати в плоті на землі, навіщо тоді було Богу з самого спочатку створювати нематеріальний світ — місце перебування духовних «я» людей після їхньої смерті? Нематеріальний світ не був створений після гріхопадіння людини як місце перебування духовних «я» грішних людей. Він був створений ще до появи людини як місце, куди духовні «я» людей, які втілили мету творення, підуть і будуть жити вічно, після того як наприкінці земного життя вони залишать свою тілесну оболонку.
타락인간(墮落人間)이 육적인 생명에 강한 미련을 가지게 된 것은, 인간이 원래 육신을 벗은 후에는 보다 아름답고 영원한 무형세계에 가서 영원히 살도록 창조되었다는 사실을 타락으로 인하여 알 수 없게 되었기 때문이다. 지상에 있어서의 육신생활(肉身生活)과 무형세계에 있어서의 영인생활(靈人生活)은 애벌레와 나비의 생활에 비교할 수 있다. 만일 애벌레에게 의식이 있다고 하면, 마치 인간이 육신생활에 대하여 애착을 느끼고 있듯이 그도 역시 허물 속의 생활에 애착을 느끼어 벗고 나오려 하지 않을 것이다. 그렇다면 이것은 애벌레가 일단 나비가 된 후에는 향화(香花)와 감밀(甘蜜)을 마음대로 즐길 수 있는 또 하나의 새로운 세계가 있다는 것을 알지 못하기 때문일 것이다. 지상인과 영인과의 관계는 바로 이 애벌레와 나비와의 관계와 흡사한 것이다.
Грішна людина сильно прив’язана до земного життя. Люди бояться смерті тому, що внаслідок гріхопадіння втратили знання про те, що, залишивши плоть землі, вони житимуть вічно в прекрасному вічному нематеріальному світі. Перехід із фізичного життя до життя в нематеріальному світі можна порівняти з перетворенням гусені в метелика. Якщо б у гусені була свідомість, то вона, звикнувши повзати по листю, була б так само прив’язана до такого життя, як і людина до життя на землі. Вона б захотіла залишитися гусінню до кінця своїх днів, не знаючи про існування іншого світу, де, ставши метеликом, вона зможе досхочу насолоджуватися ароматом квітів та солодким смаком нектару. Зв’язок між життям людини на землі та її життям у духовному світі схожий на зв’язок між гусінню та метеликом.
만일 인간이 타락되지 않았다면 지상인들은 같은 지상인들 사이에서와 마찬가지로 영인들과도 자유로이 만날 수 있을 것이기 때문에, 육신을 벗는 것이 결코 영원한 이별이 아니라는 것을 잘 알 수 있을 것이다. 뿐만 아니라 인간이 지상에서 완성되어 생활하다가 노쇠한 후에 육신을 벗고 가게 되는 그 영인의 세계가 얼마나 아름답고 행복한 곳인가 하는 것을 분명히 알게 된다면, 오히려 육신을 벗고 그 세계로 갈 수 있는 날을 그리워하며 고대하게 될 것이다.
Якби не було гріхопадіння, люди зустрічалися б із мешканцями духовного світу так само вільно, як один з одним на землі. Тоді люди знали б, що зі смертю вони не назавжди розлучаються з тими, кого люблять. Крім того, знаючи, яке прекрасне та щасливе життя у світі духів, люди з нетерпінням очікували б дня, коли вони перейдуть у той світ.
위에서 논술한 두 가지의 죽음 중에서, 육신의 목숨이 끊어지는 것을 의미하는 죽음이 타락으로 인한 죽음이 아니라는 것을 알게 된다면, 사탄주관권 내에 떨어지는 것을 의미하는 죽음이 곧 타락으로 인한 죽음이라는 결론이 나오는 것이다. 우리는 이 문제를 성서(聖書)를 중심하고 좀더 상세히 검토해 보기로 하자.
Якщо гріхопадіння не стало причиною фізичної смерті, значить, насправді його наслідком стала смерть у значенні падіння під володарювання сатани. Давайте звернемося до Біблії та розглянемо це питання більш докладно.
타락으로 인한 죽음은 곧 인간 시조(始祖)가 선악과(善惡果)를 따먹음으로써 초래된 바로 그 죽음을 말한다. 그러면 그 죽음은 어떠한 죽음이었을 것인가? 창세기 2장 17절을 보면, 하나님이 아담과 해와를 창조하신 후에 그들에게 선악과를 따먹는 날에는 정녕 죽으리라고 말씀하셨다. 그러므로 하나님이 말씀하신 그대로 그들은 따먹은 그 ‘날’을 기해서 정녕 죽었다고 보지 않을 수 없는 것이다. 그러나 그 죽은 아담과 해와는 오늘날의 우리들과 마찬가지로 여전히 지상에서 육신생활을 계속하면서 자손을 번식하여 마침내 오늘의 타락한 인류사회(人類社會)를 이루어 놓았다. 이러한 사실로 보아, 타락으로 인하여 초래된 그 죽음은 육신의 목숨이 끊어지는 것을 의미하는 죽음을 말하는 것이 아니라, 하나님의 선주관권(善主管圈)으로부터 사탄의 악주관권(惡主管圈)으로 떨어지는 것을 의미하는 죽음을 말하는 것임을 바로 알 수 있다.
Смерть у результаті гріхопадіння настала, коли прабатьки людства з’їли плід із дерева пізнання добра та зла. Якого виду смерть стала наслідком гріхопадіння? Створивши Адама та Єву, Бог не дозволив їм їсти заборонений плід, сказавши, що в день, у який вони їстимуть від нього, «напевно помруть» (Бут. 2:17). Зважаючи на це застереження Бога, можна зробити висновок, що Адам і Єва дійсно померли в день, коли їли від плоду. Однак після гріхопадіння Адам і Єва продовжували жити на землі та народжували дітей, які, примножуючись, сформували сучасне розбещене суспільство. Ми можемо зробити висновок, що смерть, спричинена гріхопадінням, не означає закінчення фізичного життя, вона є переходом із царства «добра», де володарює Бог, у царство «зла», яким править сатана.
그러면 우리는 성서(聖書)에서 이에 관한 예를 들어 보기로 하자. 요한일서 3장 14절에 사랑치 아니하는 자는 사망에 거하느니라고 하였다. 여기에서 말하는 사랑은 물론 하나님의 사랑을 의미한다. 하나님의 사랑 가운데서 이웃을 사랑할 줄 모르는 사람은 아무리 지상(地上)에서 생활을 하고 있다 하더라도 그는 어디까지나 죽은 사람이라는 뜻이다. 이와 동일한 뜻으로서 로마서 6장 23절에는 죄의 삯은 사망이요 하나님의 은사는 영생이니라고 하였고, 또 로마서 8장 6절에는 육신의 생각은 사망이요 영의 생각은 생명과 평안이니라고 기록되어 있는 것이다.
Наведемо ще кілька прикладів із Біблії. Там говориться: «…А хто брата не любить, пробуває той в смерті» (1 Іван. 3:14). У цьому вірші говориться про любов Бога. Мається на увазі, що ті, хто не люблять ближнього свого Божою любов’ю, насправді мертві, навіть якщо вони продовжують вести повсякденне життя в цьому земному світі. Це також підтверджується такими словами: «Бо заплата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя» (Рим. 6:23) та «думка тілесна — то смерть, а думка духовна — життя та мир» (Рим. 8:6).
Ⅲ. 부활의 의의
1.3. Значення воскресіння
우리는 이제까지 인간이 목숨이 끊어져서 그 육신이 흙으로 돌아가는 것을 타락으로 인한 죽음인 것으로만 알고 있었다. 따라서 이러한 죽음으로부터 다시 살아나는 것을 성서가 의미하는 부활(復活)이라고 해석하여 왔기 때문에, 이미 타계한 성도(聖徒)들의 부활은 곧 흙으로 분해되었던 그 육신이 다시 원상대로 살아나는 것으로 이루어지리라고 믿고 있다. 그러나 창조원리(創造原理)에 의하면 이러한 죽음은 인간 조상의 타락으로 말미암아 초래된 것이 아니다. 원래 인간이란 노쇠하면 그 육신은 자연히 흙으로 돌아가도록 창조된 것이기 때문에 한번 흙으로 분해되어 버린 육신은 다시 원상대로 부활할 수도 없으려니와, 영계에 가서 영원히 살게 된 영인체(靈人體)가 다시 육신을 쓸 필요도 없는 것이다.
Досі багато хто вважав, що, коли життя припиняється, а фізичне тіло вертається в землю, — це і є смерть, спричинена гріхопадінням. Тому люди тлумачили біблійне поняття воскресіння як повернення до життя на землі і вірили, що воскресіння померлих святих означає відновлення до попереднього стану їхніх фізичних тіл, які розклалися. Однак, за принципом творення, така смерть не була наслідком гріхопадіння прабатьків людства. Людина створена таким чином, що її тіло приречене перетворитися на прах після того, як воно постаріє. Тому, одного разу розклавшись, воно не може бути відновлене до початкового стану. Крім того, духовному «я» людини не потрібно знову набувати фізичного тіла, тому що існує духовний світ, куди воно має відправитися для вічного життя.
그러므로 부활은 인간이 그의 타락으로 초래된 죽음 즉 사탄주관권 내에 떨어진 입장으로부터 복귀섭리(復歸攝理)에 의하여 하나님의 직접주관권 내로 복귀되어 나아가는 그 과정적인 현상을 의미하는 것이다. 따라서 죄를 회개하고 어제의 나보다 오늘의 내가 좀더 선(善)하게 되었다면 우리는 그만치 부활한 것이 된다.
Отже, воскресіння можна визначити як процес відновлення людини зі стану смерті, спричиненої гріхопадінням, до життя, тобто як процес переходу зі сфери володарювання сатани до сфери прямого володарювання Бога шляхом провидіння відновлення. Отже, коли ми розкаюємося у своїх гріхах та більшою мірою втілюємо в собі добро, ми піднімаємося на відповідний рівень воскресіння.
성서에서 부활에 관한 예를 들어 보면, 요한복음 5장 24절에 내 말을 듣고 또 나 보내신 이를 믿는 자는 영생을 얻었고 심판에 이르지 아니하나니 사망에서 생명으로 옮겼느니라고 한 기록이 있다. 이것은 예수님을 믿음으로 말미암아 사탄의 품속을 떠나 하나님의 사랑의 품안으로 돌아가는 것이 곧 부활이라는 것을 의미한 말씀인 것이다.
Візьмемо, наприклад, слова Нового Заповіту, у яких говориться про воскресіння: «…Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (Іван. 5:24). Відповідно до цих слів, ми можемо стверджувати, що воскресіння означає залишити обійми сатани та, повіривши в Ісуса, повернутися в лоно любові Бога.
한편 또 고린도전서 15장 22절에는 아담 안에서 모든 사람이 죽은 것같이 그리스도 안에서 모든 사람이 삶을 얻으리라고 기록되어 있는데, 이것은 아담으로 말미암아 사탄의 혈통을 이어받게 된 것이 사망이요, 여기에서부터 그리스도로 말미암아 하늘의 혈통으로 돌아가는 것이 부활이라는 것을 의미한 말씀인 것이다.
Також у Біблії сказано: «Як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть» (1 Кор. 15:22). Ці слова означають, що ми мертві, оскільки внаслідок гріхопадіння Адама ми належимо до роду сатани; коли ж через Христа ми повернемося в рід Бога, відбудеться наше воскресіння.
1.4. Зміни, що відбуваються в людині під час воскресіння
선악과(善惡果)를 따먹는 날에는 정녕 죽으리라고 하신(창 2 : 17) 하나님의 말씀대로, 선악과를 따먹고 타락된 아담과 해와는 죽은 것이 사실이었다. 그러나 그들에게는 외형적인 아무런 변이(變異)도 일어나지 않았다. 변한 것이 있었다면 불안과 공포로 인하여 순간적으로 그들의 안색이 변한 정도였을 것이다. 그러므로 타락된 인간이 선악과를 따먹기 이전의 인간으로 부활(復活)된다 하더라도 그의 외형상에는 아무런 변화도 생기지 않을 것이다.
Як сказав Бог (Бут. 2:17), Адам та Єва, з’ївши від плоду з дерева пізнання добра та зла, померли. Проте жодних зовнішніх змін у них не сталося. Можливо, лише на мить у виразі їхніх облич проявилися незначні зміни, викликані неспокоєм та страхом. Відповідно, після воскресіння грішних людей, коли вони повертаються до стану, притаманного людям до гріхопадіння, у них не відбувається помітних зовнішніх змін.
성신(聖神)으로 중생(重生)한 사람은 중생하기 이전에 비하여 분명히 부활한 사람임에 틀림이 없다. 그와 강도를 비교해 본다면, 하나는 하늘편의 사람으로서 중생한 정도만큼 부활한 입장에 있고, 또 하나는 지옥에 가야 할 사람으로서 죽은 입장에 있지만 그들의 외형에는 아무런 차이도 없는 것이다.
Той, хто народжується згори через Святий Дух, безсумнівно переживає воскресіння в порівнянні зі станом до народження згори. Порівняймо таку людину зі злочинцем: перша перебуває в положенні воскреслої людини, яка перейшла на сторону Бога і народилася згори, а інша перебуває в положенні мертвої людини, яка прямує в пекло. Але за зовнішнім виглядом неможливо виявити їхню відмінність.
이미 위에서 예증(例證)한 바와 같이, 예수님의 말씀을 따라 하나님을 믿는 자는 사망으로부터 생명에로 옮겨져서 부활된 것이 사실이다. 그러나 그가 예수를 믿기 전 사망한 상태에 있을 때나 예수를 믿고 생명에로 옮겨짐으로써 부활한 후나 그의 육체상에는 아무런 변화도 생기지 않는 것이다.
Той, хто вірить у Бога відповідно до слів Ісуса, безсумнівно, переходить від смерті до життя. Незважаючи на це, спостерігаючи за станом фізичного тіла людини, яка повірила в Ісуса та отримала життя через воскресіння, можна зробити висновок, що в ньому не відбувається жодних помітних змін.
예수님은 창조목적(創造目的)을 완성한 인간으로 오셨던 것이 사실이다(기독론 참조). 그러나 외형으로 본 예수님은 타락인간에 비하여 아무런 차이도 없었다. 만일 그에게 다른 것이 있었다면 당시의 측근자들이 그를 믿고 따르지 않았을 리가 없는 것이다.
Ісус був людиною, яка втілила мету творення (Христологія). Однак зовнішньо він нічим не відрізнявся від грішних людей. Якщо б його Божественна сутність помітно проявлялася в зовнішньому вигляді, то всі оточуючі його люди обов’язково повірили б у нього та пішли за ним.
인간은 부활로 인하여 사탄의 주관을 벗어나 하나님과 심정의 일체를 이룸으로써 신성(神性)을 가지게 된다. 이렇듯 타락인간이 부활로 인하여 하나님의 주관을 받게 되면 필연적으로 그 심령(心靈)에 변화를 일으키게 되는 것이다. 그리고 이와 같은 심령의 변화에 의하여 인간의 육신도 사탄이 우거(寓居)하는 전(殿)으로부터 하나님이 계실 수 있는 성전으로 사실상 성화(聖化)되어 가는 것이다. 이러한 의미에서 육신도 부활된다고 볼 수 있는 것이다. 이것은 마치 악한 일을 위하여 사용되어 왔던 건물이 하나님의 성전으로 사용하게 되면, 그 건물의 외형에 있어서는 하등의 변화도 없는 것이지만 그것은 이미 성스러운 건물로 변화된 것과 마찬가지의 이치인 것이다.
Коли грішна людина, яка пережила воскресіння, входить у сферу володарювання Бога, у її серці та душі відбуваються зміни: вона звільняється від влади сатани, об’єднується із Шімджон Бога та набуває Божественної природи. Такі зміни надають тілу людини святості, перетворюючи його з притулку сатани в храм Божий. У цьому розумінні можна сказати, що тіло людини також воскресає. Його можна порівняти з будинком, який до цього використовувався для злих цілей, а зараз став Божим храмом. При цьому зовнішній вигляд будинку міг і не зазнати змін, хоча він уже набув святості.
