Вступ

총 서

인간은 누구나 불행을 물리치고 행복을 찾아 이루려고 몸부림치고 있다. 개인의 사소한 일로부터 역사를 좌우하는 큰 일에 이르기까지 그것들은 결국 하나같이 보다 행복해지려는 삶의 표현인 것이다.

Кожна людина намагається уникнути горя та знайти щастя. Від незначних епізодів у житті окремих людей до подій історичного масштабу — все по своїй суті є проявом людського прагнення стати щасливішими.

그러면 행복은 어떻게 될 때 오게 되는 것인가? 인간은 누구나 자기의 욕망이 이루어질 때 행복을 느끼게 된다. 욕망이라고 하면 우리는 흔히 그 본의(本意)를 흐려서 생각하기 쉽다. 그것은 그 욕망이 선(善)보다도 악(惡)으로 나아가기 쉬운 생활환경 가운데서 우리가 살고 있기 때문이다. 그러나 불의(不義)를 맺는 욕망은 어디까지나 인간의 본심(本心)에서 나오는 것은 아니다. 인간의 본심은 이러한 욕망이 자신을 불행으로 이끌어 간다는 것을 잘 알고 있기 때문에, 악을 지향하는 욕망을 물리치고 선을 추구하는 욕망을 따라 본심이 기뻐하는 행복을 찾으려고 필사적인 노력을 하고 있는 것이다. 이것이 바로 사망의 어두움을 헤치고 생명의 빛을 찾아 고달픈 길을 더듬고 있는 인생이다.

Як же виникає щастя? Кожен із нас стає щасливим, коли здійснюються його бажання. Найчастіше слово «бажання» розуміється нами не в його первісному значенні, оскільки наявні життєві обставини здебільшого сприяють тому, що у своїх бажаннях ми маємо на меті не добро, а зло. Проте неправедні бажання ніколи не виникають у первозданній душі, адже їй добре відомо, що вони приносять їй нещастя. Прагнучи пізнати щастя, первозданна душа докладає відчайдушних зусиль, відмовляючись від злих бажань і керуючись добрими. Наша реальність така, що ми наосліп просуваємося виснажливим шляхом у пошуках світла життя, прагнучи вийти з мороку смерті.

불의의 욕망을 따라가서 본심이 기뻐하는 행복을 누려 본 사람이 어디에 있었던가? 인간은 누구나 그러한 욕망을 채울 때마다 양심의 가책을 받아 고민하게 된다. 자식에게 악을 가르치는 부모가 어디 있으며, 제자에게 불의를 넣어 주는 스승이 어디 있을 것인가? 악을 미워하고 선을 세우고자 하는 것은 누구나 다 가지고 있는 본심의 발로이다.

Хіба вдалося кому-небудь, керуючись неправедними бажаннями, відчути радість первозданної душі? Після задоволення таких бажань ми відчуваємо докори совісті та пригнічення. Які батьки вчитимуть свою дитину чинити зло? Чи знайдеться вчитель, який буде свідомо прищеплювати своїм учням неправедність? Первозданна душа, яку має кожна людина, проявляється в нетерпимості до зла і звеличуванні добра.

특히 이러한 본심(本心)이 지향하는 욕망을 따라 선을 이루려고 몸부림을 치는 것이 바로 도인(道人)들의 생활이지만, 유사이래 그 본심대로만 살다 간 사람은 하나도 없는 것이다. 그러기에 성서에 의인은 없나니 하나도 없으며 깨닫는 자도 없고 하나님을 찾는 자도 없고(롬 3 : 10∼11)라고 하였으며, 또 인간의 이러한 참경(慘境)에 직면하였던 바울은 내 속 사람으로는 하나님의 법을 즐거워하되 내 지체 속에서 한 다른 법이 내 마음의 법과 싸워 내 지체 속에 있는 죄의 법 아래로 나를 사로잡아 오는 것을 보는도다 오호라 나는 곤고한 사람이로다(롬 7 : 22∼24)라고 개탄하였던 것이다.

Віруючі люди, керуючись бажаннями первозданної душі, постійно докладають зусиль, щоб утілити в життя добро. Однак від часів створення світу не знайшлося жодної людини, яка б прислуха́лася лише до голосу своєї первозданної душі. Святий Павло говорив: «Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би…» (Рим. 3:10—11). Усвідомлюючи жалюгідне становище людей, він тужив: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина!» (Рим. 7:22—24).

이제 우리는 여기에서 선의 욕망을 성취하려는 본심의 지향성과 이에 반하여 악의 욕망을 달성하려는 사심(邪心)의 지향성이 동일한 개체 속에서 각기 상반된 목적을 앞세우고 치열한 싸움을 하고 있는 인간의 모순성(矛盾性)을 발견하게 되었다.

Отже, виявляється, що в людині є протиріччя. Її тягне у дві протилежні сторони: первозданна душа прагне втілити добрі бажання, а зла душа — злі бажання. Їхні прагнення ведуть у людському «я» запеклу боротьбу одне з одним, намагаючись утілити в життя дві взаємовиключні цілі.

존재하는 것은 무엇이든지 그 자체 안에 모순성을 갖게 될 때에는 파멸된다. 따라서 이와 같이 모순성을 가지게 된 인간 자체는 바로 파멸상태에 놓여 있는 것이다. 그런데 이러한 인간의 모순성은 당초 태어날 때부터 가지고 있었을 리는 만무하다. 왜냐하면 어떠한 존재도 모순성을 내포하고서 생성(生成)할 수는 없기 때문이다. 그러므로 인간이 생겨나기 전부터 이러한 모순성을 내포한 운명적인 존재였다면 애당초 생겨날 수도 없었을 것이다. 따라서 인간이 가지고 있는 그러한 모순성은 후천적인 것이라고 볼 수밖에 없는 것이다. 인간의 이러한 파멸상태를 일러 기독교에서는 타락(墮落)이라고 한다.

Будь-яка форма існування приречена на занепад, доки в ній залишається таке протиріччя. Тому людина, маючи в собі протиріччя, живе на межі руйнування. Однак не може бути, щоб це протиріччя було притаманне людству з моменту його виникнення. Жоден предмет чи істота у творінні не можуть з’явитися на світ, якщо вже в момент зародження в них існує протиріччя. Якби людям судилося мати його ще до своєї появи, вони не змогли б навіть з’явитися на світ. Тому протиріччя виникло вже після зародження людства. У християнстві такий руйнівний стан людини називається гріхопадінням (타락, тарак).

이런 관점에서 볼 때 우리는 인간이 타락되었다는 결론에 이르게 되며, 누구도 이것을 반박할 여지가 없을 것이다. 인간은 이와 같이 타락되어 자기 파멸에 이르고 있는 것을 알고 있기 때문에, 사심으로부터 오는 악의 욕망을 물리치고 본심으로부터 일어나는 선의 욕망을 따라 하나의 목적을 지향하는 것으로써 그 자체의 모순성을 제거하려고 필사적인 노력을 하고 있다. 그러나 애석하게도 우리는 궁극(窮極)에 있어서 선과 악이 무엇인가 하는 문제를 풀지 못하고 있다. 이를테면 유신론(有神論)과 무신론(無神論)을 두고 볼 때, 그중의 어느 하나가 선이라고 하면 다른 하나는 악이 될 것인데, 우리는 아직까지 이에 대한 절대적인 정설(定說)을 가지고 있지 못하다. 더구나 인간들은 선의 욕망을 일으키는 본심이 무엇이고, 이 본심을 반하여 악의 욕망을 일으키는 사심은 어디로부터 온 것이며, 인간으로 하여금 이러한 모순성을 갖게 하여 파멸을 초래케 한 근본 원인은 어디에 있는가 하는 것 등의 문제에 대하여는 전혀 모르고 있는 것이다. 그러므로 우리가 이제 악의 욕망을 물리치고 선의 욕망을 따라 본심이 지향하는 선의 생활을 하기 위하여는 이 무지(無知)를 완전히 극복함으로 써 선악(善惡)을 판별할 수 있어야 한다.

Узявши все вищезгадане до уваги, ніхто не зможе заперечити висновок про те, що людина перебуває в стані занепаду. Усвідомлюючи, що внаслідок гріхопадіння людина опинилася на межі руйнування, ми докладаємо відчайдушних зусиль, щоб стримати бажання злої душі і, керуючись добрими бажаннями первозданної душі на шляху до єдиної мети, позбутися протиріччя. Та, на жаль, ми все ще нездатні остаточно розв’язати питання стосовно природи добра і зла. Наприклад, якщо ми, розглядаючи доктрини теїзму та атеїзму, відносимо одну з них до сторони добра, то повинні визнати, що інша належить стороні зла. Однак досі з цього приводу ще не було зроблено однозначного висновку. До того ж люди так і не знають, що таке первозданна душа, яка породжує добрі бажання; звідки взялася зла душа, яка дає початок злим бажанням, що протидіють прагненням первозданної душі; де корінь протиріччя, яке веде людину до самознищення. Щоб вести життя добра, керуючись бажаннями первозданної душі і нехтуючи злими бажаннями, необхідно раз і назавжди покласти край цьому незнанню і навчитися відрізняти добро від зла.

인간의 타락을 지적인 면에서 본다면, 그것은 바로 인간이 무지에 떨어진 것을 의미한다. 그런데 인간은 마음과 몸의 내외(內外) 양면으로 되어 있기 때문에, 지적인 면에 있어서도 내외 양면의 지(知)를 가지고 있다. 따라서 무지에도 내적인 무지와 외적인 무지의 두 가지가 있게 된다. 내적인 무지란 종교적으로 말하자면 영적인 무지를 말하는 것으로서, 인간은 어디로부터 왔으며, 생(生)의 목적은 무엇이며, 사후(死後)에는 어떻게 되는가, 그리고 내세(來世)와 하나님에 대한 존재 여부, 또 위에서도 말한 바와 같이 선과 악은 무엇인가 하는 문제 등에 대한 무지인 것이다. 그리고 외적인 무지란 인간의 육신을 비롯한 자연계에 대한 무지를 말하는 것으로서, 모든 물질세계의 근본은 무엇이며, 그 모든 현상은 각각 어떠한 법칙에 의하여 일어나는가 하는 것 등에 대한 무지인 것이다.

На людський інтелект гріхопадіння вплинуло таким чином, що люди опинилися в темряві незнання. У людини є два аспекти — внутрішній і зовнішній, або душа і тіло; схожим чином, її інтелекту також притаманні два аспекти — внутрішній і зовнішній. Згідно з цим, існує два аспекти незнання — внутрішнє і зовнішнє. З точки зору релігії внутрішнє незнання означає нерозуміння духовної сторони життя. Ми не знаємо, звідки походить людина, у чому полягає мета її життя, що відбувається після смерті, чи існують Бог і потойбічне життя, що таке добро і зло. Зовнішнє незнання пов’язане з недостатньою обізнаністю в питаннях, що стосуються світу природи, включаючи тіло людини; з незнанням основ матеріального світу і природних законів, яким підпорядковуються всі фізичні явища.

인간은 유사이래(有史以來) 오늘에 이르기까지 쉬지 않고 무지(無知)에서 지(知)에로 극복하기 위하여 진리를 찾아 나왔다. 그리하여 내적인 무지에서 내적인 지에로 극복하기 위하여 내적인 진리를 찾아 나온 것이 종교(宗敎)요, 외적인 무지에서 외적인 지에로 극복하기 위하여 외적인 진리를 찾아 나온 것이 과학(科學)이다. 이와 같이 알고 보면 종교와 과학은 인생의 양면의 무지에서 양면의 지에로 극복하기 위하여 양면의 진리를 찾아 나온 방편임을 알 수 있다. 그러므로 인간이 이 무지로부터 완전히 해방되어 가지고 본심의 욕망이 지향하는 선한 방향으로만 나아가 영원한 행복을 누리기 위하여는, 종교와 과학이 통일된 하나의 과제로서 해결되어 내외 양면의 진리가 상통하게 되지 않으면 안 된다.

З перших днів історії й дотепер люди перебували в безперервному пошуку істини, яка б звільнила їх від незнання й відновила знання. За допомогою релігії людство йшло шляхом пошуку внутрішньої істини, а за допомогою науки прагнуло знайти зовнішню істину. Релігія і наука, кожна у своїй сфері, були методами подолання незнання й пошуку двох аспектів однієї істини. Отже, релігія та наука мають об’єднатися і разом вирішити нагальні проблеми; при цьому два аспекти істини, внутрішній і зовнішній, будуть розвиватися в повній гармонії. Тільки повністю позбувшись незнання і живучи життям добра, відповідно до прагнень первозданної душі, ми насолоджуватимемося вічним щастям.

인생의 실제에 있어서 인간이 밟아 온 과정을 두 가지로 대별(大別)하여 본다면, 첫째는 물질로 된 이 결과의 세계에서 인생의 근본문제를 해결하려는 길이다. 이러한 길을 지상(至上)으로 생각하고 걸어온 사람들은, 극도로 발달된 과학 앞에 굴복하여 과학의 만능과 물질적인 행복을 자랑하고 있다. 그러나 인간은 과연 이러한 육신을 중심한 외적인 조건만으로 완전한 행복을 누릴 수 있을 것인가? 과학의 발달이 아무리 안락한 사회환경을 이루고 그 속에서 아무리 부귀(富貴)와 영화(榮華)를 누린다 한들 그것으로써 어찌 속사람의 정신적인 욕구까지 근본적으로 만족시킬 수 있을 것인가? 육신의 낙(樂)을 즐기는 속인(俗人)의 기쁨은 청빈(淸貧)을 즐기는 도인(道人)의 기쁨에 미칠 수 없으리라. 왕궁의 영화를 버리고 마음의 보금자리를 찾아 정처 없는 구도(求道)의 행각을 즐긴 것은 비단 석가뿐이 아닐 것이다. 사람에 있어서 마음이 있음으로써 온전한 사람이 되는 것과 같이, 기쁨에 있어서도 마음의 기쁨이 있음으로써 비로소 몸의 기쁨도 온전한 것이 되는 것이다. 육신의 낙을 찾아 과학의 돛을 달고 물질세계를 항해하는 사공이 있는가? 그가 이상(理想) 하는 그 언덕에 닿아 보라. 그곳이 바로 그 육신을 묻어야 할 뫼인 것을 알게 되리라.

У процесі розв’язання фундаментальних питань людського життя ми бачимо два можливі шляхи. Перший передбачає пошук відповідей у матеріальному світі, світі наслідку. Ті, хто віддають перевагу цьому шляху, схиляють голову перед високорозвиненою наукою і пишаються всемогутністю та матеріальним добробутом, який вона дає людству. Однак чи може людина бути справді щасливою, якщо, керуючись бажаннями свого тіла, обмежить себе лише зовнішніми потребами? Завдяки науковому прогресу люди можуть створити комфортне соціальне середовище, яке дасть їм можливість насолоджуватися благополуччям. Та чи може лише це задовольнити бажання, приховані в глибині людської душі? Радість мирської людини, яка насолоджується плотськими втіхами — ніщо в порівнянні з радістю аскета, який насолоджується простим, але чесним життям. Гаутама Будда, який залишив розкіш королівського палацу і вирушив у тривалу мандрівку в пошуках істини, був не єдиним безпритульним блукачем, який шукав місце, де його душа відчула б спокій. Так само як здоров’я тіла залежить від здоров’я душі, тіло пізнає всю повноту радості лише тоді, коли душа відчує справжню радість. Що можна сказати про того, хто вирушив у плавання морем матеріального світу під вітрилом науки в пошуках фізичних утіх? Варто такій людині дістатися берега ідеалу, до якого прямує, як вона усвідомить, що це не що інше, як кладовище, де можуть спочити її тлінні останки.

그러면 이제 과학(科學)의 갈 곳은 어디일 것인가? 지금까지의 과학의 연구 대상은 내적인 원인의 세계가 아니고 외적인 결과의 세계였으며, 본질(本質)의 세계가 아니고 현상(現象)의 세계였다. 그러나 오늘에 이르러 그의 대상은 외적이며 또한 결과적인 현상의 세계에서 내적이며 또한 원인적인 본질의 세계에로 그 차원을 높이지 않을 수 없는 단계에 들어오고 있다. 그리하여 그 원인적인 심령세계(心靈世界)에 대한 논리, 즉 내적 진리가 없이는 결과적인 실체세계(實體世界)에 대한 과학, 즉 외적 진리도 그 궁극적인 목적을 달성할 수는 없다고 하는 결론을 얻기에 이르렀다. 이제 과학의 돛을 달고 외적인 진리의 항해를 마친 사공이 또 하나의 종교의 돛을 달고 내적인 진리의 항로에로 들어오게 될 때, 비로소 그는 본심이 지향하는 이상향(理想鄕)에로 항행(航行)할 수 있게 될 것이다.

Отже, у якому напрямі повинна розвиватися наука? До цього часу предметом наукових досліджень був не внутрішній причинний світ, а зовнішній світ результату, не світ суті, а світ явищ. Проте сьогодні наука переходить на вищий рівень свого розвитку, коли предметом її досліджень стає не лише зовнішній, результуючий світ явищ, а й внутрішній, причинний світ суті. Вчені дійшли висновку, що неможливо досягти кінцевої мети науки, беручи до уваги лише зовнішню істину — досліджуючи результуючий світ явищ та не даючи логічного пояснення причинному духовному світу, а саме внутрішній істині. Тільки коли той, хто після закінчення свого плавання під вітрилом науки в пошуках зовнішньої істини підніме також вітрило релігії та в пошуках внутрішньої істини знову вирушить у дорогу, він попливе в тому напрямку, куди прагне його первозданна душа, — до ідеального світу.

인간이 밟아 온 과정의 그 둘째는 결과적인 현상세계(現象世界)를 초월하여 원인적인 본질세계(本質世界)에서 인생의 근본문제를 해결하려는 것이다. 그런데 이 길을 밟아 온 이제까지의 철학이나 종교가 많은 공헌을 한 것이 사실이지만, 그 반면에 우리에게 너무나 많은 정신적인 짐을 지워 주고 있는 것도 사실이다. 그리하여 역사상에 왔다 간 모든 철인(哲人)들과 성현(聖賢)들은 인생의 갈 길을 열어 주려고 각각 당시대에 있어서 선구적인 개척의 길로 나섰던 것이었으나, 그들이 해 놓은 일들은 모두 오늘의 우리에게 더 무거운 짐이 되고 말았다.

Другий напрям, яким іде людство, прагнучи відповісти на фундаментальні питання людського життя, — це спроба вийти за межі світу явищ і знайти відповіді в причинному світі суті. Беззаперечним є значний внесок, який зробили філософія та релігія на цьому шляху; однак так само не можна заперечити й той факт, що вони додали людству великого духовного тягаря. Ідучи неторованим шляхом першопрохідців, філософи, святі й мудреці, кожен у свій час, прагнули прокласти шлях добра для людства, однак натомість їхні діяння обтяжили нас іще більше.

이제 다시 냉철히 생각해 보자. 어느 철인이 우리의 고민을 풀어 주었으며, 어느 성현이 인생과 우주의 근본문제를 해결하여 우리의 갈 길을 뚜렷이 보여 주었던가? 그들이 제시한 주의(主義)와 사상(思想)이란 것은 도리어 우리들이 해결하고 가야 할 잡다한 회의(懷疑)와 수많은 과제들을 제기해 놓은 데 지나지 않았던 것이다. 그리고 모든 종교가 어둠 속에서 헤매던 당시대의 많은 심령(心靈)들에게 비춰 주던 소생(蘇生)의 빛은 시대의 흐름과 더불어 어느덧 꺼져 버리고, 이제는 타다 남은 희미한 불똥만이 그들의 잔해를 드러내고 있다.

Погляньмо об’єктивно. Чи був в історії хоча б один філософ, який поклав край людським стражданням? Чи був хоча б один мудрець, який би розв’язав фундаментальні проблеми людського життя та Всесвіту і чітко показав, як нам треба жити? Хіба не сталося навпаки: їхні вчення та філософії ви́кликали чимало питань та сумнівів, яких нам ще слід позбутися? Крім того, вогні відродження, якими багато релігій освітили у свій час душі тих, хто блукав у пітьмі, з плином часу ставали дедалі слабшими. Сьогодні від них залишилися лише тьмяні вогники, які мерехтять у пітьмі, що згущується.

온 인류의 구원(救援)을 표방하고 2천년 역사의 소용돌이 속에서 성장하여 오늘날 세계적인 판도를 가지게 된 기독교(基督敎)의 역사를 들추어 보라. 로마제국의 그 잔학무도(殘虐無道)한 박해 속에서도 오히려 힘찬 생명의 불길을 던져, 로마인들로 하여금 돌아가신 예수님 앞에 무릎을 꿇게 하였던 기독정신(基督精神)은 그 후에 어떻게 되었는가? 이윽고 중세 봉건사회(中世封建社會)는 기독교를 산 채로 매장해 버리고 말았던 것이다. 이 무덤 속에서 새로운 생명을 절규하는 종교개혁(宗敎改革)의 봉화는 들렸었으나, 이 불길도 격동하는 어둠의 물결을 막아낼 수는 없었다. 에클레시아(ecclesia)의 사랑이 꺼지고 자본주의의 재욕(財慾)의 바람이 유럽의 기독교 사회를 휩쓸어 기아(饑餓)에 허덕이는 수많은 서민들이 빈민굴에서 아우성을 칠 때, 그들에 대한 구원의 함성은 하늘이 아닌 땅으로부터 들려 왔던 것이다. 그것이 바로 공산주의(共産主義)다. 하나님의 사랑을 부르짖고 나선 기독교가 그 구호만을 남긴 에클레시아의 잔해로 돌아갔을 때, 거기에서 그렇게 무자비한 하나님은 있을 수 없다고 하는 반기가 들렸던 사실은 있을 만하기도 하다.

Розглянемо історію християнства. Протягом двох тисяч років воно розвивалося у вирі різноманітних подій, пророкувало спасіння всього людства і зараз поширило свій вплив на весь світ. Але що сталося з християнським духом, який колись випромінював настільки яскраве світло життя, що навіть римляни, які жорстоко переслідували християн, схилили голови перед розп’ятим Ісусом? Середньовічне феодальне суспільство поховало християнство заживо. Реформація запалила в цій могилі вогонь оновлення духовного життя, однак його світло не змогло розсіяти хвилі пітьми, що насувалася. Коли згасла любов, характерна для християнства на зорі його існування; коли християнське суспільство Європи заполонив капіталізм, який прагнув лише наживи; коли маси голодних волали від горя в халупах, — обіцяний порятунок прийшов не з неба, а з землі. Це був комунізм. Християнство, яке проповідувало Божу любов, перетворилося на руїни, під якими було поховано все, до чого воно закликало. Тоді цілком закономірно піднялося полум’я протесту проти безжалісного Бога, Який допустив такі страждання. Саме́ Його існування почало здаватися абсурдним. Так з’явився сучасний матеріалізм.

이렇게 되어 나타난 것이 바로 유물사상(唯物思想)이다. 그리하여 기독교 사회는 유물사상의 온상이 되었다. 공산주의는 이 온상에서 좋은 거름을 흡수하면서 무럭무럭 자랐다. 저들의 실천을 능가할 수 있는 능력을 잃어버렸고 저들의 이론을 극복할 수 있는 진리를 제시하지 못한 기독교는, 저들이 바로 자기의 품속에서 싹트고 자라서 그 판도를 세계적으로 넓혀 가는 것을 보면서도 속수무책(束手無策)이니 이 어찌 한심스러운 일이 아니겠는가? 그뿐 아니라 온 인류가 한 부모의 후예(後裔)임을 교리로써 가르치고 또 그와 같이 믿고 있는 기독교국가의 바로 그 국민들이 다만 피부의 빛깔이 다름을 인하여 그 형제들과 자리를 같이할 수 없게 된 현실은, 그리스도의 말씀에 대한 실천력을 잃어버리고 회칠한 무덤같이 형식화해 버린 현하(現下) 기독교의 실상을 드러내고 있는 그 대표적인 예라 하겠다.

Таким чином, християнське суспільство стало колискою матеріалізму, з якого пишно розрісся комунізм. Християнство виявилося неспроможним зрівнятися в здобутках із комунізмом і не змогло дати істину, яка б підкорила його теоретичні основи. Християни, безсилі щось удіяти, ставали свідками того, як у них на очах ця ідеологія розвивалася, процвітала та поширювала свій вплив на весь світ. Гірко та болісно! Крім того, хоча громадяни християнських країн вірять у доктрину, яка вчить, що все людство — нащадки одних батьків, багато хто з них не може навіть сидіти поряд із братами й сестрами іншого кольору шкіри. Це яскравий приклад, що показує стан сучасного християнства, яке, втративши духовну силу, необхідну для втілення слів Ісуса в життя, опустилося до формального дотримання ритуалів і стало подібним до «гробів побілених» (Матф. 23:27).

이와 같은 사회적인 비극은 인간의 노력에 따라서는 종식될 날이 올는지도 모른다. 그러나 인간의 노력으로는 도저히 수습할 수 없는 사회악(社會惡)이 또 있다. 음란(淫亂)이 바로 그것이다. 그러므로 기독교의 교리는 이것을 죄 중의 가장 큰 죄로 다루고 있으면서도, 오늘의 기독교 사회가 현세인들이 몰려가는 이 윤락(淪落)의 길을 막을 수 없게 되었으니, 이 또한 얼마나 눈물겨운 실정인가!

Можливо, настане день, коли людські зусилля покладуть край існуванню зла в суспільстві; однак є одна вада, позбавитися якої люди самі неспроможні. Це статева розпуста. У християнському вченні вона вважається смертним гріхом. Трагічно, що сучасне християнське суспільство не може перешкодити тому, що сила-силенна людей сьогодні сліпо йде шляхом пороку!

이와 같이 오늘의 기독교(基督敎)가 이러한 세대의 흐름 가운데서 혼돈되고 분열되어, 패륜(悖倫)의 와중(渦中)으로 끌려 들어가고 있는 생명들에 대하여 속수무책으로 바라보고만 있는 현실은 무엇을 의미하는 것인가? 이것은 바로 종래의 기독교가 현대 인류에 대한 구원섭리(救援攝理)에 있어서 얼마나 무능한 입장에 있는가 하는 사실을 여실히 증명하는 것이라고 볼 수밖에 없는 것이다.

Християнство саме стало жертвою хаосу й внутрішнього розколу і може лише безсило спостерігати, як незліченні життя опиняються у вирі розпусти. Усе це — свідчення того, що традиційне християнство в нинішню епоху нездатне допомогти Божому провидінню спасіння людства.

그러면 내적인 진리를 찾아 나오던 종교인(宗敎人)들이 오늘에 이르러 그 본연의 사명을 다하지 못하게 된 원인은 어디에 있는 것일까? 본질세계(本質世界)와 현상세계(現象世界)와의 관계는 비유컨대 마음과 몸과의 관계와 같아서 원인적인 것과 결과적인 것, 내적인 것과 외적인 것, 그리고 주체적인 것과 대상적인 것의 관계를 가지고 있다. 마치 마음과 몸이 완전히 합해야만 완전한 인격을 이루는 것과 같이 본질과 현상의 두 세계도 완전히 합치되어야만 이상세계(理想世界)를 이룰 수 있는 것이다. 그러므로 마치 마음과 몸이 그러하듯이 본질세계를 떠난 현상세계가 있을 수 없고, 현상세계를 떠난 본질세계도 있을 수 없는 것이다. 따라서 현실(現實)을 떠난 내세(來世)는 있을 수 없는 것이므로, 진정한 육신의 행복이 없이 그의 심령적(心靈的)인 기쁨도 있을 수 없다.

Чому ж віруючі, які щиро прагнули пізнати внутрішню істину, не змогли виконати свою початкову місію? Стосунки між світом суті і світом явищ схожі на стосунки між душею і тілом. Це стосунки причини і наслідку, внутрішнього і зовнішнього, суб’єкта і об’єкта. Так само як особистість людини досягає досконалості, лише коли її душа і тіло перебувають у повній єдності, так і ідеальний світ утілюється, коли два світи — світ суті і світ явищ — об’єднуються в досконалій гармонії. Як правильно те, що душа і тіло є одним цілим, так само правильно й те, що світ суті і світ явищ не можуть перебувати без зв’язку один з одним. Відповідно, життя після смерті нерозривно пов’язане з життям на землі. Духовна радість не може бути повною, якщо тіло людини не пізнає справжньої радості.

그런데 지금까지 종교(宗敎)는 내세를 찾기 위하여 현실을 부정하기에 필사적이었으며, 심령적인 기쁨을 위하여 육신의 행복을 멸시하기에 몸부림쳐 왔다. 그러나 끊어 버리려야 끊어 버릴 수 없는 현실과, 떼어 버리려야 떼어 버릴 수 없이 그림자처럼 따라다니는 육신적인 행복욕(幸福慾)은 집요하게 도인(道人)들을 붙들어 오뇌(懊惱)의 골짜기로 몰아가고 있다. 우리는 여기에서 종교인들의 도(道)의 생활에도 이러한 모순성이 있는 것을 발견하였다. 이 모순성을 내포한 도인생활의 파멸, 이것이 바로 오늘의 종교인들의 생태인 것이다. 이와 같이 자가당착(自家撞着)을 타개하지 못하고 있는 데에 현대의 종교가 무위화(無爲化)한 주요한 원인이 있는 것이다.

У прагненні до вічного життя релігії відчайдушно заперечували фізичну реальність, нехтуючи радостями тіла заради духовного блаженства. Та яких би зусиль люди не докладали, вони не можуть ані повністю відокремитися від реальності цього світу, ані позбавитися фізичних бажань, які подібно до тіні супроводжують їх протягом життя. Людей, які обрали шлях релігії, тілесні бажання спрямовують у безодню душевних страждань. Це є протиріччя на шляху релігійного життя віруючих. Неспроможність подолати це протиріччя, яке руйнує зсередини релігійне життя, і є основною причиною бездіяльності та безсилля нинішніх релігій.

이제 종교가 이와 같은 운명의 길을 가게 된 또 하나의 주요한 원인이 있다. 즉 과학의 발달에 따라 인간의 지성(知性)이 최고도로 계발(啓發)된 나머지 현대인은 모든 사물에 대한 과학적인 인식을 필요로 하고 있음에도 불구하고, 구태의연(舊態依然)한 종교의 교리에는 그의 과학적인 해명이 전적으로 결여(缺如)되어 있다는 사실이다. 즉 위에서 이미 언급한 바 내적인 진리와 외적인 진리가 서로 일치된 해명을 가지지 못한 데 그 원인이 있는 것이다.

Є ще один чинник, який визначає занепад релігій. Із розвитком науки дедалі більше розвивається людський інтелект, тому сучасна людина вимагає наукового підходу до розуміння дійсності. З іншого боку, традиційні релігійні вчення досі ще позбавлені наукових пояснень. Інакше кажучи, пояснення, які дають релігія та наука, не узгоджуються між собою.

종교(宗敎)의 궁극적인 목적은 먼저 마음으로 믿고 그것을 실천함으로써 달성되는 것이다. 그런데 그 믿음은 앎이 없이는 생길 수 없다. 우리가 경서(經書)를 연구하는 것도 결국은 진리를 알아서 믿음을 세우기 위함이요, 예수님이 오셔서 이적(異蹟)과 기사(奇事)를 행하심도 그가 메시아 됨을 알려서 믿게 하기 위함이었던 것이다. 그리고 안다는 것은 곧 인식하는 것을 의미하는 것인데, 인간은 논리적이며 실증적인 것 즉 과학적인 것이 아니면 인식할 수 없으며, 따라서 그것을 알아 가지고 믿는 데까지 이를 수도 없게 되어 결국 종교의 목적을 달성할 수 없게 되는 것이다. 이와 같이 내적인 진리에도 논증적인 해명이 필요하게 되어, 종교는 오랜 역사의 기간을 통하여 그 자체가 과학적으로 해명될 수 있는 시대를 추구해 나왔던 것이다.

Кінцева мета релігії може бути досягнута, тільки якщо людина спочатку в душі повірить у її заповіти, а потім застосує їх на практиці. Однак віра не виникає без знання й розуміння. Наприклад, ми вивчаємо святі писання для того, щоб знання істини зміцнило нашу віру. Ба більше, Ісус творив чудеса, щоб показати людям, що він Месія, і допомогти їм повірити в це. Розуміння — це відправна точка пізнання, а істинне пізнання неможливе без логічних наукових доказів. Оскільки зараз релігії нездатні привести людей до рівня розуміння і, відповідно, віри, вони неспроможні втілити своє призначення. Внутрішня істина теж вимагає логічних і переконливих пояснень. Насправді впродовж усієї історії релігії наближалися до часу, коли їхні вчення могли б отримати наукові пояснення.

이와 같이 종교와 과학은 인생의 양면의 무지(無知)를 타개하기 위한 사명을 각각 분담하고 출발하였기 때문에 그 과정에 있어서는 그것들이 상충하여 서로 타협할 수 없을 것 같은 양상(樣相)을 보여 왔으나, 인간이 그 양면의 무지를 완전히 극복하여 본심이 요구하는 선(善)의 목적을 완전히 이루자면, 어느 때든지 과학을 찾아 나온 종교와 종교를 찾아 나온 과학을 통일된 하나의 과제로서 해결해 주는 새 진리가 나와야 하는 것이다.

Релігія і наука, призначення яких — подолати два аспекти незнання, від самого початку пішли окремими шляхами, тому здавалося, що в процесі свого розвитку вони займали протилежні, несумісні позиції. Однак для того, щоб людство цілком подолало два аспекти незнання і досягло мети первозданної душі — повністю втілило добро, у певний період історії повинна з’явитися нова істина, яка зможе привести до згоди релігію і науку, що прагнули прийти до порозуміння, та розв’язати всі їхні проблеми в одному руслі.

새 진리(眞理)가 나와야 한다는 주장은 종교인들, 특히 기독교 신도들에게는 못마땅하게 생각될는지도 모른다. 왜냐하면 그들은 그들이 가지고 있는 경서가 이미 그것만으로써 완전무결한 것이라고 생각하고 있기 때문이다. 물론 진리는 유일(唯一)하고 영원불변(永遠不變)하며 절대적(絶對的)이다. 그러나 경서란 진리 자체가 아니고 진리를 가르쳐 주는 하나의 교과서로서, 시대의 흐름과 더불어 점차로 그 심령과 지능의 정도가 높아져 온 각 시대의 인간들에게 주어진 것이기 때문에, 그 진리를 가르쳐 주는 범위나 그것을 표현하는 정도와 방법에 있어서는 시대를 따라서 달리하지 않을 수 없는 것이다. 그러므로 우리는 이러한 성격을 띠고 있는 교과서마저 절대시해서는 아니 되는 것이다 (전편 제3장 제5절 참조).

Віруючі різних релігійних течій, зокрема християни, можуть бути неприємно вражені, довідавшись про необхідність появи нової істини. Вони переконані, що їхні писання досконалі та бездоганні. Звичайно, істина сама по собі унікальна, вічна, незмінна та абсолютна. Проте святі писання є не самою істиною, а лише підручниками, які їй навчають. Вони давалися в різні історичні епохи залежно від рівня духовного та інтелектуального розвитку людства. Природно, що глибина і обсяг вчень та спосіб викладу істини змінювалися залежно від епохи. Тому було б неправильно вважати, що такі підручники пояснюють абсолютну істину до найдрібніших деталей (Останні дні 5).

위에서 이미 언급한 바와 같이, 인간이 그 본심(本心)의 지향성에 의하여 하나님을 찾아 선의 목적을 이루는 데 필요한 방편으로 나오게 된 것이 종교(宗敎)이기 때문에, 모든 종교의 목적은 동일한 것에 있는 것이다. 그럼에도 불구하고 그 사명분야와 그를 대하는 민족에 따라, 또 시대의 흐름에 따라 위와 같은 이유로 그 경서를 서로 달리하게 되는 데서 필연적으로 각양각이(各樣各異)한 종교가 나오게 되는 것이다. 그러므로 경서란 진리의 빛을 밝혀 주는 등잔과 같아서 주위를 밝힌다는 사명은 동일하지만, 보다 밝은 등불이 나올 때는 그것으로써 낡은 등잔의 사명은 끝나는 것이다.

Як зазначалося вище, релігія з’явилася відповідно до прагнень первозданної душі як шлях, що дає змогу наблизитися до Бога та втілити цілі добра. Таким чином, мета всіх релігій однакова. Незважаючи на це, релігії виникають у різних формах залежно від їхнього призначення, культурного середовища, у якому вони взяли початок, та від особливостей тієї чи іншої історичної епохи. Через це писання відрізняються, але всі вони мають одну й ту саму ж місію: пролити світло істини на оточуючий світ. Однак коли запалюється яскравіший світильник, старий тьмяніє в порівнянні з ним, і його місія завершується.

위에서 논한 바와 같이 오늘의 어떠한 종교도 현세인(現世人)들을 사망의 어두운 골짜기에서 생명의 밝은 빛 가운데로 인도해 낼 수 있는 능력을 발휘하지 못하고 있기 때문에, 이제는 새 빛을 발하는 새 진리가 나와야 한다는 것이다. 이와 같이 새로운 진리의 말씀을 주실 것은 성서(聖書) 가운데에도 여러 군데 기록되어 있는 것이다 (전편 제3장 제5절 참조).

Оскільки нинішнім релігіям бракує сил, щоб вести сучасне людство крізь темну долину смерті до світла життя, повинен з’явитися новий прояв істини, який зможе випромінювати нове, яскравіше світло. У Біблії теж говориться про те, що людству будуть відкриті нові слова істини (Останні дні 5).

그러면 그 새 진리(眞理)는 어떠한 사명을 다해야 할 것인가? 이 진리는 위에서 이미 논술한 바, 종교가 찾아 나온 내적 진리와 과학이 찾아 나온 외적 진리를 통일된 하나의 과제로서 해결해 줄 수 있는 것이기 때문에, 모든 인간들을 내외 양면의 무지(無知)에서 내외 양면의 지(知)에로 완전히 극복할 수 있게 하여야 한다. 그리하여 타락인간으로 하여금 사심(邪心)이 지향하는 그 악의 길을 막고 본심이 추구하는 바를 따라 선의 목적을 이루게 함으로써, 선악(善惡) 양면의 지향성을 가지고 있는 인간의 모순성과 위에서 이미 논한 바 종교인들이 당면하고 있는 도(道)의 생활의 모순성을 극복하게 할 수 있어야 한다. 타락인간에 있어 앎은 생명의 빛이요 또한 소생의 힘이 된다. 그리고 무지는 사망의 그늘이요 또한 파멸의 요소인 것이다. 무지에서는 어떠한 정서(情緖)도 일어날 수 없으며, 무지와 무정서(無情緖)에서는 어떠한 의지(意志)도 생길 수 없다.

У чому полягає місія нової істини? Об’єднавши внутрішню істину, предмет дослідження релігії, і зовнішню істину, предмет дослідження науки, нова істина повинна допомогти всім людям подолати незнання, внутрішнє і зовнішнє, і повністю осягнути два типи знання. Нова істина допоможе грішним людям протистояти намірам злої душі та невідступно слідувати прагненням первозданної душі, втілюючи добро. Таким чином, вона дасть можливість позбутися як протиріччя, зумовленого протистоянням добра та зла в душі людини, так і згаданого вище протиріччя, з яким зіштовхуються віруючі на шляху релігійного життя. Для грішних людей знання — це світло життя та сила відродження, тоді як незнання — тінь смерті й причина загибелі. Незнання не може породжувати істинних почуттів, а за відсутності знань і емоцій не може з’явитися воля до дій.

이렇듯 인간에게 있어 지(知)·정(情)·의(意)가 제구실을 못 하게 될 때에는, 거기에 인간다운 인간의 생활이 있을 수 없는 것이다. 인간이 근본적으로 하나님을 떠나 가지고는 살 수 없도록 지어졌다면, 하나님에 대한 무지야말로 우리 인생을 얼마나 비참한 길로 몰아내고 있는 것인가? 그러나 하나님의 실재성(實在性)에 대하여는 성서를 보아도 명확히 알 도리가 없다. 하물며 하나님의 심정(心情)에 대해서랴. 그러므로 이 새 진리는 하나님의 실재성에 관하여는 말할 것도 없고, 하나님의 창조의 심정을 비롯하여, 하나님이 자신을 반역하는 타락인간을 버리지 못하시고 유구(悠久)한 역사의 기간을 두고 구원(救援)하시려고 애써 오신 애달픈 심정을 우리에게 알려 줄 수 있어야 한다.

Без правильного функціонування інтелекту, емоцій і волі неможливо жити життям істинної людини. Коли людина створена таким чином, що не може жити окремо від Бога, то яким насправді нікчемним є наше життя через незнання Бога? Навіть ретельно вивчаючи Біблію, хіба ми можемо сказати, що безсумнівно розуміємо реальність Бога? Чи могли ми коли-небудь осягнути Шімджон Бога? Нова істина повинна не тільки переконати нас в існуванні Бога, але й бути спроможною відкрити нам Його Шімджон. Вона повинна дати нам можливість зрозуміти Божий Шімджон, сповнений радості під час творення, та Його розбитий Шімджон у момент, коли людство, Його діти, від яких Він не міг відмовитися, повстали проти Нього. Нова істина має допомогти нам зрозуміти Божий Шімджон, сповнений розпачу в намаганнях врятувати Своїх дітей упродовж усієї довгої історії людства.

선과 악의 두 면을 지향하는 인간들의 상충적인 생활로써 형성되어 온 인류역사는 거의 싸움으로 엮어져 내려왔다. 그 싸움은 바로 재물 빼앗기 싸움, 땅 빼앗기 싸움, 그리고 사람 빼앗기 싸움 등의 외적인 싸움이었다. 그러나 오늘날에 와서는 이러한 외적인 싸움은 점차로 종식되어 가고 있다. 그리하여 민족의 차별이 없이 한데 모여 한 국가를 이루고, 이제는 도리어 전승국가(戰勝國家)들이 식민지를 해방하고 그들에게 열강(列强)들과 동등한 권한을 부여하여 유엔의 회원국가가 되게 함으로써, 함께 세계정부(世界政府)의 실현을 도모하고 있다. 뿐만 아니라 불구대천(不俱戴天)의 국제관계가 하나의 경제문제를 중심하고 완화되어 더불어 하나의 공동시장체제를 형성해 가고 있는 실정이다. 더구나 오늘날 문화면에서는, 각 민족의 전통적인 이질성(異質性)을 극복하고 동서양(東西洋)의 거리를 초월하여 아무런 거리낌도 없이 서로 유통(流通)하고 있는 형편이다.

Людська історія, зіткана з життів людей, які схильні як до добра, так і до зла, сповнена боротьби. Однак сьогодні зовнішні конфлікти — боротьба за власність, землі й народи — поступово слабшають. Народи об’єднуються, стираючи бар’єри між расами. Переможці Другої світової війни звільнили свої колонії, надали їм рівні з іншими світовими державами права та забезпечили їхнє членство в Організації Об’єднаних Націй. Разом вони працюють над установленням світового уряду. Ворожість і незгода в міжнародних відносинах послабилися з виходом на перший план економічних проблем та з побудовою світового ринку шляхом об’єднання націй. Відбувається культурний обмін, долається ізольованість націй, зникає культурна віддаленість Сходу і Заходу.

그러나 우리 앞에는 피할 수 없는 마지막 싸움이 하나 남아 있으니 그것이 바로 민주주의(民主主義)와 공산주의(共産主義)와의 내적인 이념(理念)의 싸움이다. 그들은 서로 무서운 무기를 마련하고 외적인 싸움을 겨루고 있으나, 그 실은 내적인 이념의 싸움의 판가리를 하기 위함인 것이다. 이 최종적인 이념의 싸움에 누가 승리할 것인가 하는 것은 하나님의 실재(實在)를 믿고 있는 사람이라면 누구나 민주주의라고 대답할 것이다. 그러나 위에서 이미 논술한 바와 같이, 오늘의 민주주의는 공산주의를 굴복시킬 수 있는 아무런 이론도 실천력도 갖추지 못하고 있다. 그러므로 하나님의 구원섭리(救援攝理)가 완전히 이루어지려면 바로 이 새 진리가 지금까지 민주주의세계에서 주창해 온 유심론(唯心論)을 새로운 차원으로 승화시켜 유물론(唯物論)을 흡수함으로써 온 인류를 새 세계에로 옮겨 놓을 수 있어야 한다. 이와 같이 이 진리는 역사 이래의 모든 주의나 사상은 물론 모든 종교까지도 하나의 길로 완전히 통일시킬 수 있어야 한다.

Тим не менше, перед нами залишається один кінцевий і невідворотний конфлікт — ідеологічна війна між демократією та комунізмом. Хоча кожна зі сторін має грізну зброю і протистоїть іншій із готовністю піти в бій, суть їхнього конфлікту залишається внутрішньою та ідеологічною. Яка сторона переможе в цьому фінальному ідеологічному протистоянні? Кожен, хто вірить у реальність існування Бога, відповість, що демократія переможе. Однак у сьогоднішньої демократії немає не тільки теорії, здатної перемогти комунізм, а й сили зробити це. Тому для того, щоб Боже провидіння відновлення було повністю завершене, ця нова істина повинна спочатку підняти ідеалізм демократичного світу на новий рівень, потім увібрати в себе матеріалізм і, нарешті, ввести людство в новий світ. Ця істина має бути здатною охопити всі ідеології, філософії та навіть релігії, що існували протягом історії, та повністю об’єднати їх, спрямовуючи на єдиний шлях.

인간이 종교를 믿지 않으려는 것은 하나님의 실재(實在)와 내세(來世)의 실상을 알지 못하기 때문이다. 아무리 영적(靈的)인 사실을 부인하는 사람이라 할지라도 그것들이 과학적으로 증명되기만 한다면 믿으려 하 는 것이 인간의 본성(本性)이다. 뿐만 아니라 현실세계에다 인생의 궁극적 목적을 세우고 나아가는 그 누구도 마침내 허무를 느끼지 않을 수 없게 되는 것은 역시 인간의 천성(天性)의 발로로서 피할 수 없는 일인 것이다. 그러므로 새 진리에 의하여 하나님을 알게 되고, 영적인 사실에 부딪혀서 인생의 근본 목적을 현실세계에다 둘 것이 아니라 영원한 세계에다 두고 가야 할 것임을 깨달을 때에는, 누구나 이 한 길을 통하여 하나의 목적지에서 하나의 형제로서 만나지 않을 수 없게 되는 것이다.

Люди відмовляються вірити релігіям, оскільки не розуміють реальності існування Бога та життя після смерті. Проте як би рішуче вони не заперечували духовну реальність, людська природа прагне сприймати її та вірити в неї, якщо вона буде науково обґрунтована. До того ж людина створена таким чином, що той, хто пов’язує кінцеву мету свого життя з матеріальним світом, зрештою прийде до відчуття глибокої порожнечі в серці. Пізнавши Бога за допомогою нової істини і зіткнувшись із реальністю духовного світу, люди усвідомлять, що не повинні обмежувати кінцеву мету свого життя матеріальним світом, а натомість мають перейматися проблемами свого буття у вічному світі. Вони підуть шляхом віри, у кінці якого зустрінуться як брати та сестри.

그러면 온 인류가 하나의 진리(眞理)에 의하여 하나의 형제로서 하나의 목적지에서 만나게 된다면, 거기에서 이룩된 세계는 어떠한 세계일 것인가? 이 세계는 유구한 역사의 흐름을 따라 인생의 양면의 무지(無知)에서 헤어나려고 몸부림쳐 온 인간들이 그 흑암으로부터 벗어나 새로운 진리의 빛 가운데서 함께 만나 가지고 하나의 대가족(大家族)을 이룬 세계이다.

Якщо за допомогою нової істини всі люди зустрінуться як брати та сестри, на що буде схожим такий світ? У світлі нової істини зберуться всі ті, хто боровся впродовж довгої історії за те, щоб розсіяти темряву незнання. Вони сформують одну велику сім’ю.

그런데 진리의 목적이 선을 찾아 이루려는 데 있고, 선의 본체가 바로 하나님이시므로, 그 진리에 의하여 도달된 이 세계는 바로 하나님을 부모로 모시고 서로 형제애(兄弟愛)에 얽혀 사는 세계인 것이다. 자신의 이익을 위하여 이웃을 희생시킬 때에 느껴지는 불의(不義)한 만족감보다도 양심의 가책으로부터 오는 고통의 도(度)가 더 크다는 것을 알게 될 때에는 결코 그 이웃을 해칠 수 없게 되는 것이 인간의 상정이다. 그러므로 사람이 그 마음의 깊은 곳으로부터 진정한 형제애가 솟구칠 때, 도저히 그 이웃에 고통을 끼치는 행동을 할 수는 없는 것이다. 하물며 시간과 공간을 초월하여 자신의 일거일동(一擧一動)을 살피시는 하나님이 부모가 되시어 서로 사랑하기를 바라고 계신다는 것을 실감하게 될 그 사회의 인간에 있어서랴. 그러므로 이 새 진리가 인류 죄악사를 청산한 새 역사의 시대에서 이루어 놓을 새 세계는 죄를 지으려야 지을 수 없는 세계인 것이다.

Мета істини — втілити добро, а оскільки джерелом добра є Бог, саме Він буде центром світу, створеного на основі цієї істини. Кожен понад усе любитиме Бога, шануватиме Його як Батька та житиме в гармонії з іншими в братській любові. Людська природа така, що коли ми завдаємо шкоди ближньому, керуючись егоїстичними мотивами, то більше страждаємо від докорів совісті, ніж відчуваємо задоволення від вигоди, отриманої неправедним шляхом. Будь-хто, усвідомлюючи це, стримуватиме себе від того, щоб завдавати біль іншим. Коли істинна братська любов переповнюватиме глибини людських сердець, люди не бажатимуть робити нічого, що завдавало б болю іншим. Уявіть собі, яким буде суспільство, де люди насправді відчують Бога, свого Батька, Який перебуває поза межами простору й часу і прагне, щоб люди жили в любові одне до одного. Отже, одного дня гріховна історія людства завершиться, і нова історична епоха розпочнеться там, де люди просто не будуть грішити.

지금까지 하나님을 믿는 성도(聖徒)들이 범죄를 하게 되었던 것은, 실상 하나님에 대한 그들의 신앙이 어디까지나 관념적이요, 실감적이 아니었기 때문이다. 하나님의 존재성(存在性)을 실감하는 자리에서 범죄한 인간은 부득이 지옥(地獄)으로 보내질 수밖에 없는 천법(天法)을 안다면, 거기에서 누가 감히 죄를 범할 수 있을 것인가? 그러므로 죄 없는 세계를 천국(天國)이라 할진대, 타락인간(墮落人間)이 오랜 역사의 기간을 두고 찾아 나온 이 세계야말로 바로 그 천국인 것이다. 그리고 이 천국은 지상의 현실세계에서 이루어지는 것이므로 지상천국(地上天國)이 되는 것이다.

Причина, з якої віруючі продовжують грішити, полягає в тому, що їхня віра в Бога по своїй суті концептуальна. Вона не торкається глибин їхніх душ. Хто з них наважився б учинити гріх, якби відчув Бога всім своїм серцем та усвідомив реальність Небесного закону, за яким тому, хто робить гріхи, не уникнути пекла? Світ, у якому немає місця гріху, — заповітна мрія грішного людства, — можна назвати Царством Небесним. Оскільки цей світ буде встановлено на землі, його можна буде назвати Царством Небесним на землі.

우리는 이제 여기에서 하나님의 구원섭리(救援攝理)의 궁극적인 목적이 지상천국을 이루시려는 데 있다는 결론을 얻었다. 위에서 인간이 타락(墮落)되었다는 사실과 이 타락은 인간이 생성된 이후에 되어진 것이 아닐 수 없다는 사실을 밝힌 바 있거니와, 이제 하나님의 실재를 인정하는 입장에서 볼 때, 인간 시조가 타락하기 이전 창조본연(創造本然)의 세계에서 하나님이 이루려 하셨던 그 세계가 어떠한 것이었던가 하는 데 대한 답은 너무도 자명(自明)하다. 그에 관해서는 전편 제3장에서 논하겠거니와, 그 세계야말로 하나님의 창조목적(創造目的)이 이루어진 지상천국인 것이다. 그러나 인간은 타락됨으로 말미암아 이 세계를 이루지 못하고 죄악세계(罪惡世界)를 이루어 무지에 떨어졌었기 때문에, 타락인간은 오랜 역사의 기간을 두고 내 외 양면의 진리를 더듬어 이 무지를 타개하면서 선(善)을 지향하여 부단히 하나님의 창조본연의 세계인 지상천국을 되찾아 나왔던 것이다.

Можна зробити висновок, що кінцева мета Божого провидіння відновлення — встановлення Царства Небесного на землі. Вище було згадано, що люди вчинили гріхопадіння, і що це падіння відбулося після появи людського роду. Якщо ми сприймаємо існування Бога, тоді очевидною є відповідь на запитання про те, який світ Бог хотів установити від самого початку, до падіння прабатьків людства. Цей світ дійсно повинен був стати Царством Небесним на землі, де втілилася б Божа мета творення (Останні дні 3). Унаслідок гріхопадіння люди зазнали невдачі у встановленні такого світу. Замість цього вони створили грішний світ і впали в незнання. Відтоді люди, обтяжені гріхом, перебували в пошуках як внутрішньої, так і зовнішньої істини, щоб подолати це незнання та піти шляхом добра. Вони безперервно намагалися відродити на землі Царство Небесне — світ, який Бог споконвіку мав намір створити.

우리는 여기에서 인류역사는 하나님의 창조목적(創造目的)을 완성한 세계를 복귀(復歸)하여 나아가는 섭리역사(攝理歷史)라는 사실을 알았다. 따라서 새 진리는 타락인간을 그 창조본연의 인간으로 돌아가게 하기 위하여, 하나님이 인간을 비롯한 피조세계를 창조하신 목적이 무엇이었던가 하는 것을 가르쳐 줌으로써, 복귀과정(復歸過程)에 있는 타락인간의 궁극적인 목적이 무엇인가를 알게 해야 된다.

Таким чином, за історією людства стоїть Боже провидіння відновлення світу, у якому втілиться мета Божого творення. Відповідно, нова істина має допомогти людству, яке впало в гріх, повернутися до первозданного стану. Для цього вона повинна розкрити намір Бога при створенні людства і Всесвіту та показати грішним людям кінцеву мету процесу відновлення.

그리고 인간은 과연 성서(聖書)가 말하는 문자 그대로 선악과(善惡果)라는 과실을 따먹고 타락(墮落)되었는가? 그렇지 않다면 타락된 원인은 어디에 있는가? 또 완전완미(完全完美)하신 하나님이 어찌하여 타락될 가능성이 있는 인간을 창조(創造)하셨고, 전지전능(全知全能)하신 하나님께서 그들이 타락되는 것을 아시면서도 그것을 막을 수 없었던 이유는 어디에 있었으며, 더 나아가서 하나님은 왜 그 창조의 권능을 가지고 일시에 죄악인간을 구원(救援)하지 못하시는가 하는 것 등, 실로 오랜 역사의 기간을 두고 깊이 생각하는 사람들의 마음을 괴롭혀 온 모든 문제들을 완전히 풀어 줄 수 있어야 한다.

Чи справді гріхопадіння сталося через те, що людина в буквальному розумінні з’їла плід, названий у Біблії плодом дерева пізнання добра і зла? Якщо ні, тоді що було причиною гріхопадіння? Чому Бог досконалості та краси створив людей схильними до гріхопадіння? Чому всезнаючий та всемогутній Бог не відвернув гріхопадіння, будучи свідком усього, що відбувалося? Чому всемогутній Бог умить не врятував грішне людство? Нова істина повинна відповісти на ці та інші запитання, які бентежили душі провідних мислителів упродовж віків.

우리가 피조세계(被造世界)에 비장(秘藏)되어 있는 과학성을 살펴볼 때, 그것을 창조하신 하나님이야말로 과학의 근본이기도 한 분이시라는 것을 미루어 알 수 있다. 그런데 인류역사가 하나님의 창조목적을 완성한 세계를 복귀하여 나아가는 섭리의 역사임이 사실일진대, 그와 같이 모든 법도(法度)의 주인이신 하나님이 이처럼 오랜 복귀섭리(復歸攝理)의 기간을 두시고, 아무 계획도 없이 무질서하게 이 역사를 섭리해 나오셨을 리는 없는 것이다. 그러므로 인류의 죄악역사가 어떻게 출발하여 어떠한 공식적인 섭리의 과정을 거쳐서 어떠한 모양으로 종결되어 어떠한 세계에로 들어갈 것인가를 아는 것은 우리에게 긴절(緊切)한 문제가 아닐 수 없다. 그러므로 이 새 진리는 이러한 근본문제들을 하나도 빠짐없이 명백하게 풀어 줄 수 있어야 한다.

Розглядаючи наукові закони, приховані у світі природи, можна зробити висновок, що Бог, їхній Творець, справді є джерелом науки. Якщо людська історія — Боже провидіння відновлення світу, де втілюється мета творення, то Бог, Володар усіх законів, направляв довгу історію провидіння відновлення за певним порядком і планом. Відповідно, перед нами стоїть надзвичайно важливе завдання: зрозуміти витоки гріховної історії людства, те, яким законам та формулам підпорядковується хід провидіння, як завершиться історія і в який світ, зрештою, має ввійти людство. Нова істина дасть відповіді на всі ці основоположні питання.

이러한 문제들이 명확하게 풀리게 될 때 우리는 역사를 계획하시고 이끄시는 어떠한 주체, 곧 하나님이 계시다는 것을 더욱 부인할 수 없게 될 것이며, 따라서 이 역사상에 나타난 모든 사실들이 바로 타락인간(墮落人間)을 구원하여 나오신 하나님의 심정(心情)의 반영이었다는 것을 깨닫게 될 것이다.

Коли відповіді стануть зрозумілими, заперечити існування Бога, Який спрямовує і визначає розвиток історії, буде неможливо. Відповідно, у кожній історичній події ми побачимо Божий Шімджон у боротьбі за спасіння грішного людства.

또 새 진리는 오늘날 문화권(文化圈) 형성의 세계적인 사명을 띠고 있는 기독교의 많은 난해(難解)한 문제들을 명백히 풀어 줄 수 있어야 한다. 지성인들은 누구나 단순히 예수님은 하나님의 아들이시요, 인류의 구주(救主)라는 정도의 지식만으로는 만족할 수 없기 때문에, 이 문제에 대한 보다 깊은 뜻을 체득(體得)하기 위하여 지금까지 신학계(神學界)에서는 많은 논쟁을 벌여 나왔던 것이다. 그러므로 새 진리는 하나님과 예수님과 인간과의 창조원리적인 관계를 밝혀 주어야 한다. 뿐만 아니라 이에 못지않게 난해한 문제로 되어 있는 삼위일체(三位一體)에 대하여도 근본적인 해명이 없어서는 안 될 것이다.

Крім того, нова істина повинна зуміти дати відповіді на безліч суперечливих питань християнства, місія якого полягала у формуванні всесвітньої культурної сфери. Освічених людей не задовольняє просте твердження, що Ісус — Син Божий і Спаситель людства. Неодноразово вони продовжували теологічні дебати, намагаючись зрозуміти глибинну суть християнського вчення. Нова істина повинна пролити світло на стосунки між Богом, Ісусом та людством із точки зору принципу творення. До того ж вона повинна прояснити всі незрозумілі моменти, що стосуються Святої Трійці.

그리고 하나님의 인류에 대한 구원(救援)은 어찌하여 그 독생자(獨生子)로 하여금 십자가(十字架)에 달려 피를 흘리게 하셔서만 가능하였던가 하는 것도 응당 풀고 넘어가야 할 문제인 것이다.

Вона має відкрити, чому Боже спасіння людства стало можливим лише через пролиття на хресті крові Його єдинородного Сина.

더 나아가서 예수님의 십자가 대속(代贖)으로 인하여 분명히 구속(救贖)함을 받았다고 믿고 있는데도 불구하고 역사 이래 어느 한 사람도 구주의 속죄(贖罪)가 필요 없이 천국 갈 수 있는 죄 없는 자녀를 낳아 보지 못하였다는 사실은, 그들이 중생(重生)한 후에도 여전히 원죄를 그 자녀들에게 유전하고 있다는 것을 증거하는 것이 아닐 것인가? 이러한 실증적인 사실로 보아, 십자가 대속의 한계는 과연 어디까지인가 하는 것이 커다란 문제가 되지 않을 수 없는 것이다.

Християни вірять, що спасіння дається через хрест. Однак іще ніхто не дав народження безгрішній дитині, яка не потребує спокути, заплаченої Спасителем. Це доказ того, що навіть після відродження через Христа люди продовжують передавати первородний гріх своїм дітям. Це порушує гостре питання: яка спокута досягається шляхом хреста?

사실상 예수 이후 2천년 기독교 역사의 기간을 두고, 예수님의 십자가(十字架)의 피로써 완전히 사죄(赦罪)함을 받았다고 자부하는 신도들이 그 얼마나 많았던가? 그러나 실제에 있어서 죄 없는 개인이나 가정이나 사회를 이루어 본 일은 한 번도 없었을 뿐 아니라, 위에서 이미 논한 바와 같이 날이 가고 해가 거듭할수록 기독정신(基督精神)은 점점 쇠미(衰微)해 가고 있는 것이 사실일진대, 지금까지 우리가 믿어 온 바 십자가 대속(代贖)의 완전 속죄(贖罪)와, 그 결과적 사실의 불일치(不一致)에서 초래되는 모순을 무엇으로써 어떻게 합리화할 것인가 하는 것 등 우리를 궁지에 빠뜨리고 있는 난문제(難問題)들이 허다하다. 그러므로 우리가 고대하고 있는 새 진리는 이에 대한 해답도 명백히 해 줄 수 있어야 한다.

Безліч християн за період двотисячолітньої історії християнства пишалися тим, що їхні гріхи повністю прощені завдяки крові, яку пролив Ісус на хресті. Проте насправді безгрішна людина, сім’я чи суспільство так і не з’явились. До того ж християнський дух поступово занепав. Як ми збираємося залагоджувати протиріччя між традиційною вірою в повну спокуту через розп’яття і справжньою реальністю? Це лише деякі з багатьох дилем, із якими ми стикаємося. Нова істина, яку ми шукаємо, має дати зрозумілі відповіді також і на ці запитання.

뿐만 아니라 이 진리는 예수님이 왜 재림(再臨)하셔야 하며, 또그의 재림은 언제 어디로 어떻게 하실 것인가 하는 것과, 그때에 타락인간의 부활(復活)은 어떻게 이루어질 것이며, 천변지이(天變地異)가 일어나서 하늘 땅이 불에 소멸되어 없어질 것이라고 기록되어 있는 말씀은 무엇을 의미하는 것인가 하는 것 등, 상징과 비유로 기록되어 있는 성서의 허다한 난문제들을 이미 예수님 자신이 직접 말씀하신 바와 같이 비사(比辭)로써가 아니고 누구나 공통하게 알 수 있도록 밝히 가르쳐 줄 수 있어야 한다(요 16 : 25). 이러한 진리로써만 비유와 상징으로 되어 있는 성구(聖句)를 저마다 각양각이하게 해석함으로 인하여 일어나는 교파 분열의 필연성을 지양(止揚)하고, 그것들을 통일할 수 있게 될 것이다.

У Біблії можна знайти багато незрозумілих моментів, поданих за допомогою символів та метафор: чому Ісус повинен прийти знову; коли, де і як відбудеться його повернення; як грішні люди воскреснуть при його пришесті; яке значення біблійних пророцтв про те, що небо й земля зруйнуються у вогні, та про інші глобальні катастрофи. Нова істина вирішить усі ці питання і, як обіцяв Ісус, пояснить їх мовою, зрозумілою всім людям (Іван. 16:25). Різні тлумачення таких рядків Біблії, поданих за допомогою символів та метафор, неминуче призводять до поділу християнства на деномінації. Тільки за допомогою нової істини з її зрозумілими поясненнями християнство зможе об’єднатися.

이와 같이 인간을 생명의 길로 인도하는 이 최종적인 진리는 어떠한 경서(經書)나 문헌에 의한 종합적인 연구의 결과로나, 혹은 어떠한 인간의 두뇌에서 나올 수는 없는 것이다. 그러므로 이미 성서(聖書)에 많은 백성과 나라와 방언과 임금에게 다시 예언하여야 하리라(계 10 : 11)고 말씀하신 바와 같이, 이 진리는 하나님의 계시(啓示)로서 우리에게 나타나지 않으면 아니 된다.

Однак ця найвища істина не може бути відкрита шляхом виснажливих досліджень священних книг чи цитат із Біблії і не може бути відкрита людським інтелектом. Згідно з Біблією, ця істина має з’явитися як одкровення від Бога: «Ти мусиш знову пророкувати про народи, і поган, і язики, і про багато царів» (Одкр. 10:11).

그런데 하나님은 이미 이 땅 위에 인생과 우주의 근본문제를 해결하게 하시기 위하여 한 분을 보내셨으니, 그분이 바로 문선명 선생(文鮮明 先生)이시다. 이분은 수십 성상(星霜)을 두고 역사 이래 어느 누구도 상상조차 할 수 없었던 창망(滄茫)한 그 무형세계(無形世界)를 헤매시면서 하늘만이 기억하시는 진리 탐구의 피어린 고난의 길을 걸으셨다. 인간으로서 걸어야 할 최대의 시련의 길을 다 걷지 않고는 인류를 구원할 수 있는 최종적인 진리를 찾을 수 없다는 원리를 아셨기에, 선생은 혈혈단신(孑孑單身)으로 영계(靈界)와 육계(肉界)의 억만 사탄과 싸워 승리하신 것이다. 그리하여 예수님을 비롯한 낙원(樂園)의 수많은 성현(聖賢)들과 자유로이 접촉하시며, 은밀히 하나님과 영교(靈交)하는 가운데서 모든 천륜(天倫)의 비밀을 밝혀 내신 것이다.

І зараз, коли настав час, Бог послав на цю землю одну людину, щоб розв’язати фундаментальні проблеми людського життя і Всесвіту. Її ім’я — учитель Мун Сон Мьон. Протягом кількох десятиріч він здійснював мандрівки безмежним небесним світом, неосяжним для будь-кого в історії. У пошуках нової істини він крокував кривавим шляхом страждань, відомих лише Богу. Він розумів принцип, згідно з яким, не пройшовши шляхом важких випробувань, людина не зможе знайти найвищу істину, яка дасть змогу спасти людство. Учителю довелося самостійно боротися з мільйонами злих духів як у духовному світі, так і на землі, і здобути над ними перемогу. Завдяки особистому духовному спілкуванню з Богом і зустрічам з Ісусом та багатьма святими в раю він розкрив усі таємниці Небес.

여기에 발표하는 말씀은 바로 그 진리(眞理)의 일부로서, 이것은 지금까지 그의 제자들이 듣고 본 범위의 것을 수록한 데 불과한 것이다. 때가 이르는 대로 더 깊은 진리의 부분이 계속 발표될 것으로 믿고 또 고대하는 바이다.

Зміст даної книги є тільки частиною цієї істини, це лише зібрання того, що до цього часу мали змогу почути та побачити учні Мун Сон Мьона. Ми віримо й сподіваємося, що з часом будуть оприлюднені більш глибокі моменти істини.

어둠길을 헤매던 수많은 생명들이 세계 도처에서 이 새로운 진리의 빛을 받아 소생(蘇生)해 가는 것을 볼 때마다 감격의 눈물을 금할 길이 없다. 어서 속히 이 빛이 온 누리에 가득 차기를 기원하는 바이다.

У кожному куточку світу незліченні душі, що блукають у пітьмі, отримують світло цієї нової істини, яка дарує їм нове життя. Усвідомлення цього щоразу зворушує нас до сліз. Ми щиро бажаємо, щоб це світло якомога швидше наповнило всю землю.

---