6.1. Нематеріальний субстанційний світ та матеріальний субстанційний світ
피조세계(被造世界)는 하나님의 이성성상(二性性相)을 닮은 인간을 본으로 하여 창조 되었기 때문에, 모든 존재는 마음과 몸으로 된 인간의 기본형을 닮지 않은 것이 하나도 없다(본장 제1절 Ⅱ 참조). 그러므로 피조세계에는 인간의 몸과 같은 유형실체세계(有形實體世界)만 있는 것이 아니고, 그의 주체로서의 인간의 마음과 같은 무형실체세계(無形實體世界)가 또 있다. 이것을 무형실체세계라고 하는 것은, 우리의 생리적인 오관(五官)으로는 그것을 감각 할 수 없고 영적 오관으로만 감각할 수 있기 때문이다. 영적 체험에 의하면, 이 무형세계는 영적인 오관에 의하여 유형세계와 꼭같이 실감할 수 있는 실재세계인 바, 이 유형 무형의 두 실체세계를 합친 것을 우리는 천주(天宙)라고 부른다.
Усесвіт був створений за зразком людини, яка була створена за образом і подобою дуальних властивостей Бога. Тому все у творінні повторює будову людини, яка наділена душею і тілом (Творення 1.2). Із цієї причини світ творіння складається не лише зі схожого на тіло людини матеріального субстанційного світу, але і з нематеріального субстанційного світу, який відповідає її душі. При цьому останній займає положення суб’єкта. Нематеріальний субстанційний світ отримав таку назву тому, що людина не може відчувати його за допомогою п’яти фізичних чуттів. Його сприйняття можливе лише завдяки п’яти духовним чуттям. Нематеріальний світ відчувається духовними чуттями настільки ж реально, як і матеріальний світ. Сукупність цих двох субстанційних світів утворює Чонджу.
마음과의 관계가 없이는 몸의 행동이 있을 수 없는 것같이 하나님과의 관계가 없이는 창조본연(創造本然)의 인간의 행동이 있을 수 없으며, 따라서 무형세계와의 관계가 없이는 유형세계가 창조본연의 가치를 드러낼 수 없는 것이다.그러므로 마음을 알지 못하고는 그 사람의 인격을 알 수 없듯이 하나님을 알지 못하고는 인생의 근본 의의를 알 수 없으며, 무형세계가 어떻게 되어 있는가 하는 것을 모르고는 유형세계가 어떻게 되었는가 하는 것을 완전히 알 수 없는 것이다. 그러므로 무형세계는 주체(主體)의 세계요 유형세계는 대상(對象)의 세계로서, 후자는 전자의 그림자와 같은 것이다(히 8 : 5). 유형세계에서 생활하던 인간이 육신(肉身)을 벗으면 그 영인체(靈人體)는 바로 무형세계에 가서 영주(永住)하게 된다.
Так само як тіло не може діяти без участі душі, первозданна людина не може зробити жодного вчинку у відриві від Бога. Відповідно, первозданна цінність матеріального світу не може проявитися без зв’язку з нематеріальним світом. Більше того: як неможливо зрозуміти особистість людини, не пізнавши її душу, так не можна усвідомити справжнє значення людського життя, не пізнавши Бога. Тому, не маючи уявлення про нематеріальний світ, ми не можемо повною мірою пізнати матеріальний світ. Отже, нематеріальний світ є суб’єктом, а матеріальний світ є об’єктом і чимось схожим на тінь нематеріального субстанційного світу (Євр. 8:5). Після закінчення життя в матеріальному світі духовне «я» людини, залишивши фізичне «я», відправляється до нематеріального світу, де живе вічно.
6.2. Положення людини у світі творіння
첫째로, 하나님은 인간을 피조세계(被造世界)의 주관자로 창조하셨다(창 1 : 28). 피조세계는 하나님에 대한 내적인 감성을 갖추지 못하고 있다. 그러므로 하나님은 이 세계를 직접 주관하지 않으시고, 이 세계에 대한 감성을 갖춘 인간을 창조하시어 그로 하여금 피조세계를 직접 주관하도록 하신 것이다. 따라서 인간을 창조하심에 있어서 유형세계(有形世界)를 느껴 그것을 주관하도록 하시기 위하여 그것과 같은 요소인 물과 흙과 공기로써 육신을 창조하시고, 무형세계(無形世界)를 느껴 그것을 주관하도록 하시기 위하여 그것과 같은 영적인 요소로써 영인체를 창조하시었다. 변화산상(變化山上)에서의 예수님 앞에 이미 1600여년 전에 죽었던 모세와 900여년 전에 죽었던 엘리야가 나타났었는데(마 17 : 3), 이것들은 모두 그들의 영인체들이었다. 이와 같이 유형세계를 주관할 수 있는 육신과 무형세계를 주관할 수 있는 영인체로 구성된 인간은 유형세계와 무형세계를 모두 주관할 수 있는 것이다.
По-перше, Бог створив людину, щоб вона стала володарем світу творіння (Бут. 1:28). Світ творіння не наділений здатністю до внутрішнього сприйняття Бога, тому Бог не може керувати ним безпосередньо. Наділивши людину здатністю чуттєво реагувати на оточуючий світ, Він дав їй право керувати ним безпосередньо. Бог створив фізичне «я» людини з основних елементів матеріального світу — води, землі й повітря, що дає людині можливість відчувати матеріальний світ і володарювати над ним. Духовне «я» людини створене з духовних елементів, і це дає їй змогу відчувати нематеріальний світ і володарювати над ним. У Біблії сказано, що на горі Преображення до Ісуса прийшов Мойсей, який помер за 1600 років до того, і Ілля, який помер 900 років тому (Матв. 17:3), але насправді до нього явилися їхні духовні «я». Отже, у людини є фізичне «я», яке здатне володарювати над матеріальним світом, і духовне «я», яке володарює над нематеріальним світом, тому людина є господарем обох світів.
둘째로, 하나님은 인간을 피조세계의 매개체요 또한 화동의 중심체로 창조하셨다. 인간의 육신과 영인체가 수수작용에 의하여 합성일체화함으로써 하나님의 실체대상이 될 때, 유형 무형 두 세계도 또한 그 인간을 중심하고 수수작용을 일으키어 합성일체화함으로써 하나님의 대상세계가 된다. 그리하여 인간은 두 세계의 매개체요 또한 화동의 중심체가 된다. 그러므로 인간은 마치 두 음차(音叉)를 공명시키는 데 있어서의 공기와 같은 것이다. 인간은 또 이와 같이 무형세계(영계)와 통할 수 있도록 창조되었기 때문에 마치 라디오나 텔레비전과도 같아서 영계의 사실을 그대로 반영하게 되어 있다.
По-друге, Бог створив людину як посередника та центр гармонійної взаємодії двох світів. Коли духовне і фізичне «я» людини утворюють одне ціле шляхом дії віддавання та приймання (수수작용, сусучагьон), вони стають субстанційним об’єктом Бога. Тоді матеріальний і нематеріальний світи також уступають у дію віддавання та приймання, центром якого є людина. У результаті вони зливаються в одне ціле і формують Усесвіт, який стає об’єктом Бога. Так само як повітря, завдяки якому два камертони звучать в унісон один з одним, людина виконує роль посередника і центра гармонійної взаємодії двох світів. Оскільки людина була наділена здатністю спілкуватися з нематеріальним світом, то так само як через радіоприймач і телевізор невидимі хвилі перетворюються на звуки і образи, реалії нематеріального (духовного) світу через людину мають проявлятися у фізичному світі.
셋째로, 하나님은 인간을 천주(天宙)를 총합한 실체상으로 창조하셨다. 하나님은 나중에 창조하실 인간의 성상(性相)과 형상(形狀)을 실체적으로 전개하시어 먼저 피조세계를 창조하셨었다. 따라서 영인체(靈人體)의 성상과 형상의 실체적인 전개로서 무형세계(無形世界)를 창조하셨기 때문에 영인체는 무형세계를 총합한 실체상이요, 한편 또 육신(肉身)의 성상과 형상의 실체적인 전개로서 유형세계(有形世界)를 창조하셨기 때문에 육신은 유형세계를 총합한 실체상이 되는 것이다. 따라서 인간은 천주를 총합한 실체상이 되는 것이니, 흔히 인간을 소우주(小宇宙)라고 하는 이유는 여기에 있는 것이다.
По-третє, Бог створив людину як сумарне втілення всього, що існує в Чонджу. Бог спочатку створив Усесвіт як субстанційний розвиток сонсан і хьонсан людини, яку створив пізніше. Духовне «я» людини є сумарним утіленням нематеріального світу, оскільки Бог створював нематеріальний світ як субстанційний розвиток сонсан і хьонсан її духовного «я». З іншого боку, фізичне тіло людини є сумарним утіленням матеріального світу, тому що цей світ був створений Богом як субстанційний розвиток сонсан і хьонсан її фізичного «я». Відповідно, людина є сумарним утіленням Чонджу, тому її часто називають мікрокосмом.
그런데 인간이 타락되어 피조세계는 자기를 주관해 줄 수 있는 주인을 잃어버렸으므로, 로마서 8장 19절에 피조물은 하나님의 아들들(복귀된 창조본연의 인간)이 나타나기를 고대한다고 하였다. 그뿐만 아니라 화동의 중심체인 인간이 타락되어 유형 무형 두 세계의 수수작용(授受作用)이 끊어짐으로써 그것들이 일체를 이루지 못하고 분리되었기 때문에, 로마서 8장 22절에는 피조물(被造物)이 탄식하고 있음을 밝히고 있는 것이다.
Однак, унаслідок гріхопадіння, світ творіння втратив свого володаря і тепер «очікує з’явлення синів Божих» (Рим. 8:19) — людей, які відновили свою первозданну природу. Більше того, через гріхопадіння людини, центру гармонії двох світів, дія віддавання та приймання між нематеріальним і матеріальним світами припинилася, і вони так і не стали одним цілим. Тому в Біблії говориться, що все творіння стогне і страждає (Рим. 8:22).
예수님은 영인체와 육신을 가진 완성한 아담으로 오셨던 분이었다. 따라서 그는 천주를 총합한 실체상이었던 것이다. 그러므로 만물을 그리스도의 발 아래 두셨다고 말씀하셨다(고전 15 : 27). 예수님은 타락인간이 그를 믿어 그와 일체가 됨으로써 그와 같이 완성한 인간이 되게 하시기 위하여 오셨기 때문에 구주(救主)이신 것이다.
Ісус прийшов як Адам, духовне та фізичне «я» якого досягли досконалості. Оскільки, таким чином, він був сумарним утіленням Усесвіту, у Біблії говориться, що Бог усе впокорив під ноги Христа (1 Кор. 15:27). Ісус прийшов у цей світ, щоб грішні люди повірили в нього та, ставши одним цілим із ним, досягли досконалості. Тому він є Спасителем.
6.3. Взаємодоповнюючі стосунки між духовним і фізичним «я»
1.육신의 구성과 그의 기능
6.3.1. Будова і призначення фізичного «я»
육신(肉身)은 육심(주체)과 육체(대상)의 이성성상으로 되어 있다. 육심(肉心)은 육체(肉體)로 하여금 그 생존과 번식과 보호 등을 위한 생리적인 기능을 유지할 수 있도록 이끌어 주는 작용부분을 말한다. 그러므로 동물에 있어서의 본능성은 바로 그들의 육심에 해당하는 것이다. 육신이 원만히 성장하려면 양성의 영양소인 무형의 공기와 광선을 흡수하고 음성의 영양소인 유형의 물질을 만물로부터 섭취하여, 이것들이 혈액을 중심하고 완전한 수수작용을 해야 한다.
Фізичне «я» (육신, юкшін) людини складається з душі тіла (육심, юкшім) (суб’єкта) і фізичного тіла (육체, юкче) (об’єкта), які є його дуальними властивостями. Душа тіла управляє фізіологічними функціями тіла, що необхідні для його існування, розмноження, захисту тощо. Наприклад, інстинкт — це аспект душі тіла тварин. Для повноцінного розвитку фізичному «я» необхідно отримувати повітря і сонячне світло — поживні елементи типу янсон, які не мають певної форми, та поглинати матеріальні поживні елементи типу имсон, що мають певну форму і надходять від творіння. Ці елементи повинні бездоганно взаємодіяти через кров.
육신의 선행(善行)과 악행(惡行)에 따라서 영인체(靈人體)도 선화(善化) 혹은 악화(惡化)한다. 이것은 육신으로부터 영인체에게 어떠한 요소를 돌려주기 때문이다. 이렇듯 육신으로부터 영인체에 주어지는 요소를 우리는 생력요소(生力要素)라고 한다. 우리는 평소의 생활에 있어서 육신이 선한 행동을 할 때는 마음이 기쁘고 악한 행동을 할 때는 마음이 언짢은 것을 경험하거니와, 이것은 그 육신의 행동의 선악(善惡)에 따라 그에 적응하여 생기는 생력요소가 그대로 영인체에 돌아가는 증좌(證左)이다.
Добрі чи злі вчинки фізичного «я» впливають на те, яким (добрим чи злим) буде наше духовне «я». Це пояснюється тим, що фізичне «я» передає духовному «я» певний елемент, який ми називаємо вітальним елементом (생력, сенньок). Наш життєвий досвід показує, що на серці буває радісно й легко від добрих учинків, і навпаки, погані вчинки викликають відчуття внутрішнього неспокою. Це пояснюється тим, що, залежно від добрих чи злих дій нашого фізичного «я», духовному «я» надходять відповідні вітальні елементи.
2. 영인체의 구성과 그의 기능
6.3.2. Будова і призначення духовного «я»
영인체(靈人體)는 인간의 육신의 주체로 창조된 것으로서 영감(靈感)으로만 감득되며, 하나님과 직접 통할 수 있고, 또 천사나 무형세계를 주관할 수 있는 무형실체(無形實體)로서의 실존체인 것이다. 영인체는 그의 육신과 동일한 모습으로 되어 있으며, 육신을 벗은 후에는 무형세계(영계)에 가서 영원히 생존한다. 인간이 영존(永存)하기를 염원하는 것은 그 자체 내에 이와 같이 영존성을 지닌 영인체가 깃들어 있기 때문이다.
Духовне «я» (영인체, йонінче) — це нематеріальна субстанційна реальність, яка сприймається лише духовними чуттями і була створена як суб’єкт фізичного «я». Духовне «я» людини здатне безпосередньо спілкуватися з Богом і керувати нематеріальним світом та ангелами. Зовнішньо духовне «я» ідентичне фізичному «я». Після того як людина залишає свою плоть на землі, вона переходить до нематеріального світу, де її духовне «я» живе вічно. Прагнення людини жити вічно викликане тим, що її істинна сутність — у її вічному духовному «я».
이 영인체는 생심(生心, 주체)과 영체(靈體, 대상)의 이성성상으로 되어 있다. 그리고 생심이라고 하는 것은 하나님이 임재하시는 영인체의 중심부분을 말하는 것이다. 영인체는 하나님으로부터 오는 생소(生素, 양성)와 육신으로부터 오는 생력요소(生力要素, 음성)의 두 요소가 수수작용을 하는 가운데서 성장한다. 그리고 영인체는 육신으로부터 생력요소를 받는 반면에 그가 육신에게 돌려보내는 요소도 있는 것이니, 우리는 이것을 생령요소(生靈要素)라고 한다. 인간이 신령(神靈)에 접함으로써 무한한 기쁨과 새로운 힘을 얻어서 고질(痼疾)이 물러가는 등 그 육신에 많은 변화를 일으키게 되는데, 이것은 그 육신이 영인체로부터 생령요소를 받기 때문이다.
Дуальними властивостями духовного «я» людини є душа духу (생심, сеншім), яка є суб’єктом, і тіло духу (영체, йонче), яке є об’єктом. Душа духу — центральна частина духовного «я», місце, де перебуває Бог. Духовне «я» розвивається за рахунок дії віддавання та приймання між елементом життя (생소, сенсо) (янсон), який приходить від Бога, і вітальним елементом (имсон), який приходить від нашого фізичного «я». Духовне «я» не лише отримує вітальний елемент від фізичного «я», але й віддає йому певний елемент, який ми назвемо духовним елементом (생령, сенньон). Під впливом святого духу фізичне «я» людини значно змінюється: її переповнює безмежна радість і з’являються нові сили, за рахунок чого минають хронічні захворювання тощо. Це відбувається тому, що фізичне «я» отримує від духовного «я» духовний елемент.
그리고 영인체는 육신을 터로 하여서만 성장한다. 그러므로 영인체와 육신과의 관계는 마치 열매와 나무와의 관계와 같다. 생심(生心)의 요구대로 육심(肉心)이 호응하여 생심이 지향하는 목적을 따라 육신이 움직이게 되면 육신은 영인체로부터 생령요소를 받아 선화(善化)되고, 그에 따라 육신은 좋은 생력요소를 영인체에 다시 돌려줄 수 있게 되어, 영인체는 선(善)을 위한 정상적인 성장을 하게 되는 것이다.
Наше духовне «я» розвивається лише у взаємодії з фізичним «я». Зв’язок між фізичним і духовним «я» схожий на зв’язок між деревом і його плодом. Коли душа тіла відповідає бажанням душі духу і фізичне «я» починає діяти у відповідності до мети душі духу, воно отримує духовні елементи від духовного «я» та стає втіленням добра. Відповідно, фізичне «я» повертає добрі вітальні елементи духовному «я», що сприяє його правильному розвитку в бік добра.
생심(生心)이 요구하는 것이 무엇인가 하는 것을 가르쳐 주는 것이 진리(眞理)이다. 그러므로 인간이 진리로써 생심이 요구하는 것을 깨달아 그대로 실천함으로써 인간 책임분담(人間責任分擔)을 완수해야만 생령요소(生靈要素)와 생력요소(生力要素)가 서로 선(善)의 목적을 위한 수수작용(授受作用)을 하게 된다.
Істина — це те, що дає нам змогу зрозуміти прагнення душі духу. Пізнавши істину, людина повинна зрозуміти прагнення душі духу та, втіливши їх у своєму житті, виконати власну частку відповідальності. Тільки в цьому разі духовний і вітальний елементи вступлять у ту дію віддавання та приймання, яка дасть змогу досягти мети добра.
그런데 생령요소와 생력요소는 각각 성상적인 것과 형상적인 것의 관계를 가지고 있다. 그러므로 악인(惡人)에 있어서도 그의 본심이 선을 지향하고 있는 것은 그 생령요소가 항상 작용하고 있기 때문이다. 그러나 인간이 선한 행동을 하지 않는 한 그 요소도 육신의 선화(善化)를 위한 것으로 돌아갈 수 없으며, 따라서 생력요소와의 사이에 있어 올바른 수수작용을 할 수도 없게 되는 것이다.
Стосунки між духовними і вітальними елементами — це стосунки сонсан і хьонсан. Духовні елементи здійснюють постійний вплив на людину, тому первозданна душа навіть злої людини направляє її до добра. Проте доки людина не почне творити добро, духовні елементи не зможуть бути корисними для її фізичного «я», відповідно, вони не зможуть уступити в правильну дію віддавання та приймання із вітальними елементами.
이와 같이 영인체(靈人體)는 어디까지나 지상의 육신생활에서만 완성할 수 있다. 영인체는 육신을 터로 하여 생심을 중심하고 창조원리에 의한 질서적 3기간을 거쳐서 성장하여 완성하게 되는데, 소생기의 영인체를 영형체(靈形體)라 하고, 장성기의 영인체를 생명체(生命體)라 하며, 완성기의 영인체를 생령체(生靈體)라고 한다.
На основі вищесказаного видно, що духовне «я» може вдосконалюватися тільки впродовж фізичного життя людини на землі. Душа духу направляє духовне «я» людини, яке розвивається шляхом взаємодії з її фізичним «я», проходячи через три послідовні стадії у відповідності до принципу творення. Духовне «я» на стадії формування називається духом формування (영형체, йонхьонче), на стадії росту — духом життя (생명체, сенмьонче), на стадії завершення — божественним духом (생령체, сенньонче).
하나님을 중심하고 영인체와 육신이 완전한 수수작용을 하여 합성일체화함으로써 사위기대를 완성하면 그 영인체는 생령체가 되는데, 이러한 영인체는 무형세계의 모든 사실들을 그대로 느낄 수 있게 된다. 이처럼 영인체에 느껴지는 모든 영적인 사실들은 그대로 육신에 공명되어 생리적 현상으로 나타나기 때문에, 인간은 모든 영적인 사실들을 육신의 오관(五官)으로 느껴서 알게 된다. 생령체를 이룬 인간들이 지상천국(地上天國)을 이루고 살다가 육신을 벗고 영인으로서 가서 사는 곳이 천상천국(天上天國)이다. 그러므로 지상천국이 먼저 이루어진 후에야 천상천국이 이루어지게 되어 있다.
Коли духовне і фізичне «я», ставши одним цілим шляхом досконалої дії віддавання та приймання із Богом у центрі, створюють чотирьохпозиційну основу (사위기대, савікіде), духовне «я» досягає рівня божественного духу. Досягнувши такого стану, духовне «я» здатне відчувати все, що відбувається в нематеріальному світі. Духовна реальність сприймається духовним «я», а через взаємодію з фізичним «я» вона відбивається на фізичному рівні. Таким чином, п’ять фізичних чуттів дають людині можливість пізнати духовний світ. Люди, які досягли рівня божественного духу, створюють Царство Небесне на землі, а після смерті, залишивши фізичну оболонку, живуть як духи в Царстві Небесному в духовному світі. Отже, створення Царства Небесного в духовному світі можливе лише за умови його створення насамперед на землі.
영인체의 모든 감성도 육신생활 중 육신과의 상대적인 관계에 의하여 육성되는 것이므로, 인간은 지상에서 완성되어 하나님의 사랑을 완전히 체휼해야만 그 영인체도 육신을 벗은 후에 하나님의 사랑을 완전히 체휼할 수 있게 된다. 이와 같이 영인체의 모든 소성(素性)은 육신을 쓰고 있는 동안에 형성되기 때문에 타락인간(墮落人間)에 있어서의 영인체의 악화(惡化)는 육신생활의 범죄행위에 유인(由因)하는 것이며, 마찬가지로 그 영인체의 선화(善化)도 또한 육신생활의 속죄(贖罪)로 인하여서만 이루어진다. 죄악인간을 구원하시기 위하여 예수님이 육신을 쓰고 지상에 오셔야 했던 이유는 여기에 있는 것이다. 그러므로 우리는 지상에서 선한 생활을 하지 않으면 안 되는 것이며, 따라서 구원섭리(救援攝理)의 제1차적인 목적이 지상에 이루어져야 하기 때문에, 예수님은 천국문의 열쇠를 지상의 베드로에게 주셨고(마 16 : 19), 땅 에서 매고 푸는 대로 하늘에서도 매이고 풀린다고 말씀하셨던 것이다(마 18 : 18).
Чутливість духовного «я» людини розвивається тільки через взаємодію з її фізичним «я». Тому лише коли людина ще за життя на землі досягне досконалості та в усій повноті відчує любов Бога, її духовне «я» зможе відчувати цю любов повною мірою після того, як залишить плоть. Таким чином, усі якості духовного «я» людини розвиваються під час її фізичного життя: духовне «я» грішної людини може бути як зіпсоване злом через її гріховні вчинки на землі, так і очищене через спокуту гріха протягом фізичного життя. Тому, щоб принести спасіння грішному людству, Ісус повинен був прийти на землю в плоті. Отже, наше життя на землі повинне бути життям добра. Ісус передав ключі від Царства Небесного апостолу Петру (Матв. 16:19) і сказав: «Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі, і що тільки розв’яжете на землі, розв’язане буде на небі» (Матв. 18:18). Він так сказав, тому що основна мета провидіння спасіння має бути виконана на землі.
천국이든 지옥이든 영인체가 그곳에 가는 것은 하나님이 정하시는 것이 아니라 영인체 자신이 정하는 것이다. 인간은 원래 완성하면 하나님의 사랑을 완전히 호흡할 수 있도록 창조되었기 때문에, 범죄행위로 인하여 생긴 허물로 말미암아 이 사랑을 완전히 호흡할 수 없게 된 영인체는 완전한 사랑의 주체 되시는 하나님 앞에 서는 것이 도리어 고통이 되는 것이다. 그렇기 때문에 이러한 영인체는 하나님의 사랑과 먼 거리에 있는 지옥을 자진하여 선택하게 되는 것이다.
Куди відправиться духовне «я» людини після смерті, визначає не Бог, а саме духовне «я». За первісним задумом, людина була створена для того, щоб, досягнувши досконалості, вільно дихати любов’ю Бога. Але внаслідок скоєння гріха духовне «я» людини нездатне відчути любов Бога в усій її повноті. Такому недосконалому духовному «я» боляче перебувати в присутності Бога, Суб’єкта досконалої любові. Тому воно з власної волі обирає пекло — місце, найбільш віддалене від Божої любові.
한편 영인체는 육신을 터로 하여서만 생장(生長)할 수 있도록 창조되었기 때문에, 영인체의 번식은 어디까지나 육신생활에 의한 육신의 번식과 함께 하게 되는 것이다.
Оскільки духовне «я» людини було створене так, що може розвиватися тільки на основі взаємодії з її фізичним «я», розмноження духовних «я» відбувається одночасно з розмноженням фізичних «я» впродовж життя людей у плоті.
6.3.3. Душа людини з точки зору стосунків між душею духу і душею тіла
생심(生心)과 육심(肉心)과의 관계는 성상(性相)과 형상(形狀)과의 관계와 같아서, 그것들이 하나님을 중심하고 수수작용(授受作用)을 하여 합성일체화하면, 영인체와 육신을 합성일체화하게 하여 창조목적을 지향하게 하는 하나의 작용체를 이루는 것이니, 이것이 바로 인간의 마음이다. 인간은 타락되어 하나님을 모르게 됨에 따라 선(善)의 절대적인 기준도 알지 못하게 되었으나, 위와 같이 창조된 본성에 의하여 인간의 마음은 항상 자기가 선이라고 생각하는 것을 지향하는 것이니, 이것을 양심(良心)이라고 한다. 그런데 타락인간은 선의 절대적인 기준을 알지 못하여 양심의 절대적인 기준도 세울 수 없기 때문에, 선의 기준을 달리함에 따라서 양심의 기준도 달라지게 되어, 양심을 주장하는 사람들 사이에도 흔히 투쟁이 일어나게 된다. 선을 지향하는 마음의 성상적인 부분을 본심(本心)이라 하고, 그 형상적인 부분을 양심이라고 한다.
Стосунки між душею духу і душею тіла — це стосунки між сонсан і хьонсан. Уступаючи в дію віддавання та приймання, центром якої є Бог, вони утворюють об’єднане діюче ціле, яке спрямовує духовне і фізичне «я» до гармонійної єдності і втілення мети творення. Це об’єднане ціле і є душею (마음, маим) людини. Совість (양심, яншім) — це отримана при створенні здатність душі людини завжди направляти її до того, що вона вважає добром. Однак через гріхопадіння люди втратили знання про Бога і не можуть пізнати абсолютний еталон добра. Тому вони нездатні встановити абсолютні критерії суджень для своєї совісті. Оскільки критерії добра змінюються, уявлення про те, що значить жити по совісті, теж змінюється. Через це навіть між людьми, які живуть по совісті, часто виникають конфлікти та протистояння. Первозданна душа (본심, поншім) — це аспект сонсан душі людини, тоді як совість — це аспект хьонсан душі, яка спрямовує людину до добра.
그러므로 인간이 그 무지(無知)에 의하여 창조본연의 것과 그 기준을 달리한 선을 세우게 될 때에도 양심은 그 선을 지향하지만, 본심은 이에 반발하여 양심을 그 본심이 지향하는 곳으로 돌이키도록 작용한다. 사탄의 구애(拘碍)를 당하고 있는 생심과 육심이 수수작용을 하여 합성일체화하면, 인간으로 하여금 악을 지향하게 하는 또 하나의 작용체를 이루는 것이니, 이것을 우리는 사심(邪心)이라고 한다. 그러므로 인간의 본심이나 양심은 이 사심에 반발하여, 인간으로 하여금 사탄을 분립하고 하나님을 상대하게 함으로써, 악을 물리치고 선을 지향하게 하는 것이다.
Не знаючи абсолютного еталону добра, совість людини направляє її до того, що вона вважає добром, але ці критерії добра можуть відрізнятися від первозданного еталону. Однак первозданна душа протистоїть цьому і впливає на совість, направляючи її на істинний шлях. Доки наші душа тіла і душа духу перебувають під впливом сатани, у процесі дії віддавання та приймання вони утворюють об’єднане діюче ціле, яке називається злою душею (사심, сашім). Вона спрямовує людину робити зло. Первозданна душа і совість людини протистоять бажанням злої душі, допомагаючи людині відокремитися від сатани і повернутися до Бога, відмовитися, таким чином, від зла і наблизитися до добра.