Вірний шлях розвитку

Зло не є мотивом розвитку історії. Процвітання зла відкочує історію назад. Лише коли зло подолано і добро процвітає, цей сегмент історії отримує поштовх до розвитку, це стосується як окремої людини, так і сім’ї чи нації.

Де ж тоді стандарт, що визначає добро і зло всередині окремого індивідуума? Добропорядна людина скаже: “Усе, що мені потрібно, це жити по совісті. Якщо я не відчуваю докорів сумління, мені нема про що хвилюватися”.

Але чи однакова людська совість? Ми повинні визнати, що ні. Так само як відрізняються обличчя людей, совість у кожного перебуває на різному рівні. В однієї людини совість вгорі, у іншої – внизу. Тобто навіть на совість важко покладатися, совість – питання суперечливе. І хоча кожен бажає стати добрим, не кожен знає що це означає. Чому ми прагнемо бути хорошими, і що треба для цього робити?

Математика має сталість: один плюс один дорівнює два, додамо три й отримаємо п’ять. Це чітко працює, незалежно від часових або історичних обмежень. Але сказавши про людину що “вона совісна”, на що ми при цьому спираємося? Велике питання. Наскільки є високими або низькими критерії, на які спирається її совість? Можливо, ці критерії виходять за звичні рамки, а можливо й ні.

Межа між хорошим і поганим важко помітна, але породжує результат світового масштабу. Питання серйозне: один невеличкий нахил і перед нами добро, відхилення в інший бік – зло. Ця ситуація є певною вершиною, що представляє історію.

Отже, має бути абсолютний, незаперечний стандарт, до якого ні в найменшій мірі не можна нічого додати або відняти. Іншими словами, для прогресу окремої людини, сім’ї, нації та світу має бути певний правильний шлях.