Авраам був улюбленим сином торговця ідолами та жив в оточенні батьківської турботи. Проте одного разу Бог покликав його і сказав: «Аврааме! Аврааме! Ти повинен покинути дім свого батька Фарри і йти туди, куди я тобі скажу». Бог не попередив його завчасно; наказ був даний Аврааму раптово, як грім серед ясного неба. Але навіть за цих обставин Авраам не повинен був вагатися. Йому слід було негайно вирушати в дорогу, ніби чекав на цю вказівку. Якби Авраам затримався вдома, це було б умовою звинувачення сатани та звело б нанівець усі зусилля Бога протягом історії. Пам’ятаючи про це, усі люди, які отримують Божі вказівки, повинні негайно їх виконувати.
Якби Авраам пішов до своїх батьків і сказав: «Тато, мамо, Бог наказав мені покинути Ур і піти в незвідані землі. Я виконаю Його веління», вони, безсумнівно, запитали б його: «Ти що, збожеволів?» Отже, Авраам не міг нічого сказати своїм батькам. Щобільше, Бог повелів йому йти не в сусіднє село, а в чужу землю, дуже далеку — до Єгипту.
Авраам зміг впоратися з цим і піти з дому, тому що він абсолютно вірив Божому Слову. Його любов до Бога була абсолютною; він любив Його більше, ніж своїх батьків, родичів і рідну країну. Для Авраама не було нічого важливішого, ніж Божі накази; він ставився до них серйозніше, ніж до свого життя. Він став мандрівником, і жив з повним самозреченням, відмовившись від усього.
Бог здійснив таке провидіння в житті Авраама, щоб виховати його як людину, готову проливати сльози не тільки за свій народ, а й за інші народи та навіть за його ворогів. Він послав його до інших народів, далеко від землі його предків. І все життя його серце було звернено до Бога в молитві. Через це Бог благословив його нащадками, число яких більше, ніж зірок на небі та піщинок на землі.
Читаючи Біблію, здається, що Бог без причини благословив і полюбив Авраама. Але це не так. Йому довелося залишити все, свою сім’ю, свою батьківщину, своє майно, і піти в невідому, вибрану Богом землю, постійно відчуваючи горе Бога і людей. Він багато молився за інші народи. Тільки на цій основі Бог міг назвати Авраама батьком віри та щедро благословити його. Ви не знайдете цього опису в Біблії, але саме спосіб життя, який вів Авраам, дозволив Богу дати йому Своє благословення.
Авраам опинився в такому становищі, коли йому довелося принести в жертву Богові свою дружину, а потім навіть свого улюбленого і єдиного сина. Принести в жертву сина для нього було набагато важче, ніж померти самому.
З якою метою Бог виховував Авраама? Це було не для нього і навіть не для його нащадків. Авраам мав стати сполучною ланкою між Богом і людьми з далеких країн, які жили у ворожому таборі — світі сатани. Авраам мав створити основу для розвитку та розширення Божого провидіння.
Ми, як і Авраам, живемо як раби у ворожій країні, за тюремними стінами. Як і він, ми повинні відчувати постійну огиду до всього порочного — до всього, що має відношення до гріхопадіння. Одна думка про свободу має пробирати нас до мурашок. Якщо ми цього не відчуваємо, то не можемо вважатися справжніми віруючими з точки зору Небес.