Життєвий шлях Ісуса не був безглуздим; це був святий шлях, цінність якого неможливо переоцінити. Він підняв планку для всього людства і явив собою еталон; крім того, цей шлях ніс із собою вчення, якого потребував увесь світ. Безсумнівно, вчення Ісуса – еталон, до якого мають прагнути всі люди, а шлях Ісуса – шлях, яким має йти все людство. Саме це вчення лягло в основу сучасної демократії і стало фундаментом для побудови світової спільноти.
Ісус говорив: “Я є шлях і істина і життя”. Він ішов прямим і чітким шляхом. Усе, чого він навчав, він говорив зі знанням справи. Він хотів, щоб його вчення було прийнято людьми всіх країн і народів і стало мірилом істини для всіх. Чи домігся він у житті процвітання, чи він жив на межі життя і смерті? Він спускався в найнижчий рівень, щоб служити іншим, але водночас говорив, що кожен, хто упокорює себе, буде піднесений.
Забувши про особисте життя, він прагнув пролити світло на фундаментальні питання Всесвіту. Не прагнучи особистої слави, він працював і постійно жертвував собою. Завдяки душевній твердості та стійкості, виявленій у житті, він був піднесений перед Небесами як неперевершений лідер і натхненник, що представляє всю історію.
Хто слідував за Ісусом до самого кінця і жодного разу не кинув його? Навіть троє найближчих учнів з Дванадцяти не змогли зберегти віру і піти за Ісусом до кінця.
Життя Ісуса було сповнене гіркоти і страждань. Три роки він займався громадським служінням, присвятивши всього себе, проте чи знав хоч хто-небудь, що коїлося у нього в душі? Чи розумів хто-небудь обставини його життя? Ні, таких людей не було.
Після смерті Ісус занепокоївся долею своїх учнів, які розбіглися хто куди. Після воскресіння він вирушив до Галілеї, щоб знайти учнів. Навіть смерть не змусила його припинити наполегливі спроби виховати учнів такими ж наполегливими і відважними, як і він сам.